9. Павло. Трохи відвертості

Я приїхав до будинку її колишнього, хоча певно, не варто було цього робити Став трохи віддалік, щоб машину було не так помітно. Коли вона вийшла з підʼїзду, то помітив, що вона плаче. Я дивився на неї через наближення в камері телефону, тому зміг це так чітко побачити, незважаючи на відстань. 

Побачив, що Мирослава раптом розмахнулась і закинула щось у траву під будинком. Потім підійшла до автівки, в якій чекали мої люди, і сіла досередини. 

Коли машина рушила, я написав їй:

"Ти як?"

Але потім видалив повідомлення. Певно, воно надто сильно викривало мене. А я не хотів викриття.

"Ну що, побачила?" — написав натомість. 

“Так”, — коротко відповіла вона. 

"Сподіваюсь, тепер ти не хочеш за нього заміж?" — уточнив про всяк випадок. Все ж, мені муляла та обручка. Хотілось, щоб вона її зняла. 

“Не хочу”, — так само коротко відповіла Мирослава. 

Щось розмова в нас не клеїлась. Ну, я розумів, чому все було так. Але мені не подобалось, що вона ніби ховалася від мене.

Я відкрив додаток доставки і замовив їй просеко і суші. Щоб коли вона повернулась додому, майже одразу вони приїхали. 

Потім поїхав додому.

Охоронці відзвітували, що відвезли її. 

Доставка теж приїхала доволі швидко, принаймні, в додатку мені було сказано, що все доставлено. 

"Тільки не напивайся сильно, ти дівчинка", — написав їй, щойно отримав повідомлення про вручення доставки.

Вона прочитала моє повідомлення, але нічого не відповіла. Взагалі вийшла з мережі. 

Мене це напружило. Чому вона ігнорувала мене, я ж навпаки зробив як краще, показав їй правду про її недохлопця.

Я спробував відволіктись на телевізор, але нічого не вийшло. Заснути теж не вийшло… 

"Ну що, як суші і просеко?" — написав їй через годину. 

“Ти можеш залишити мене в спокої? — відповіла вона. — Чи боїшся, що я щось зроблю з собою. і ти не отримаєш свого спадкоємця?”

"Невже не смачно? Я думав, ти таке любиш. Всі дівчата люблять", — відповів я. Проігнорував її нападки. 

“Я така самотня”, — раптом написала вона, і я зрозумів, що вона все ж випила, бо тверезою не стала б ділитися зі мною своїми думками. 

"Хочеш, я наберу тебе?" — запитав я. Серце чомусь забилось швидше. Ні, це була неправильна пропозиція. Вона мене ненавидить. Нам зараз безпечніше спілкуватись через листування. Я вже хотів видалити повідомлення, але вона відповіла: 

“Так, хочу…”

Я натис на кнопку виклику і приклав телефон до вуха.

— Алло? — чомусь говорив майже пошепки. 

— Слухаю. — відповіла вона так само тихо, її голос був хрипкий від сліз, він був так близько, що я навіть розгубився.

— Не плач, — я змінив позу і тепер лежав на боці.

— Не можу… — вона зітхнула. — Я ніколи не думала, що це так боляче…

— Хіба було б краще, якби ти не дізналась про їхню зраду?  

 — Він би залишився зі мною, адже я краща за неї… То коли він дізнався, що я маю вийти заміж за тебе, він так вчинив, щоб помститися мені, — вона вже вигадала “альтернативну історію”, не бажаючи бачити реальної картини, де все було зовсім інакше. 

— Ти серйозно? Була готова б бути зі зрадником? — я підтис губи. — Я був про тебе кращої думки. 

Насправді я психував не через те. Точніше, не зовсім через те. А через те, що виходило, що вона його все ще кохає. Причому настільки, що була готова перед ним принижуватись. Це мене дуже неприємно вкололо. І ще вона так це сказала, ніби це ще й моя провина. Бо вона має вийти за мене.

 — А ти коли-небудь був у когось закоханий? — відповіла вона питанням на питання.  — Якщо ні, то нічого дивного, що ти мене не розумієш…

— Мені довго подобалась одна дівчина, — відповів я. Не сказав всю правду.  В принципі, я ж заборонив собі тоді з нею бачитись. І от тільки зараз доля все ж таки так зіштовхнула нас.

— І що з нею сталося? Вона тебе покинула? 

— Ми з нею навіть не спілкувались. На то були причини, — сказав я ухильно. 

— Отже, ти навіть не сказав їй про своє кохання? Це геть на тебе не схоже! — вона була настільки здивована, що навіть забула, що гнівається на мене. 

— Ми тоді все одно не могли бути разом. Сенсу щось казати не було, — відповів я буденним тоном, але на обличчі зʼявилась усмішка…