6. Мирослава. Дві обручки

Клятий лицемір, вчора поводився зі мною так нахабно і зверхньо, коли я хотіла залагодити все по-хорошому. А тепер він хоче жити мирно, бачили таке? Не діждеться! 

Павло хмикнув і схопив мене за руку, притягнувши до себе. 

— Добре, війна так війна, — прошепотів мені в губи. — Але обручку візьми, вона твоя, — він вклав її мені в руку. 

Мені хотілося закинути кляту обручку в кущі, але я пересилила себе і одягла її собі на палець. поруч з обручкою, подарованою Артемом. Я вирішила. що ніхто не змусить мене зняти подарунок коханого. Хіба разом з пальцем відріже. 

— А що то в тебе на пальці? — він уважно поглянув на мою руку. — Окрім обручки.

 — Не твоя справа, — відрізала я. 

— Я твій майбутній чоловік, моя справа, — він насупився. — Поміняй палець. На тому пальці носять обручку.

 — А це і є обручка, — з викликом сказала я. 

— Ти — моя наречена, у тебе не може бути обручки від іншого, — сказав Павло, дивлячись мені в очі.

 — Я для тебе тільки інкубатор, — я знизала плечима.  — Наречені кохають одне одного, а я тебе не кохаю. І навіть не поважаю. 

— Ти мене зовсім не знаєш, я розумію. Але поступово ми дізнаємось одне одного краще. 

 — Навіщо? — запитала я. — Тобі немає чим зайнятися? То заведи собі собаку і дресируй. А я маю народити тобі дитину і розлучитися. До речі, скажи своїм юристам, хай укладуть шлюбну угоду. в якій це все буде прописано. Щоб потім не було якихось претензій. 

— Буде тобі угода, не переживай. Я міг би взяти все інакше, але не хочу. Вважай, що тобі пощастило, і ти навіть не уявляєш, наскільки.

 — В чому мені пощастило? — я гірко засміялася. — Ти говориш якусь маячню. Думаєш, усі жінки з розуму сходять за мільярдерами? Так-от, не всі. Я точно ні!  Мій наречений не багатий, але я його кохаю і кохатиму завжди, і обручку його носитиму! 

— Впевнена, що твій "не багатий" з тобою не через гроші? — хмикнув він. 

 — Впевнена! — не замислюючись сказала я. — Артем — безкорислива людина. Навіть якби я стала бідною і бездомною, його ставлення до мене не змінилось би….

— Ти можеш тішити себе цими думками. Може, він і сам так думає частково. Але ви ще не жили разом. Тож ти не можеш знати напевно.

 — Будемо жити довго і щасливо, а цей фарс під назвою шлюб з тобою я забуду, як страшний сон, — буркнула я, відвертаючись. 

— Ходімо, я відвезу тебе додому, — він раптом якось змінився, кудись зник той грайливо-нахабний тон. І виглядав він замислено. 

 — Добре, — кивнула я.  Мені хотілося опинитися в своїй кімнаті, залізти під душ і добряче вимитися після того принизливого огляду, після його доторків, мені хотілося забутися сном і хоч на короткий час вимкнути реальність…

***

Коли машина Павла зупинилася перед нашим будинком, я запитала:

 — На який день призначене весілля?

— Неділя за три тижні.  Але переїдеш до мене ти раніше. 

 — Чому це? — не втрималась я від сплеску емоцій. 

— Не хочу залишати свою наречену саму, — він усміхнувся.

Мені страшенно захотілося вдарити його по самовпевненій мармизі. але я стрималась. Вийшла з автівки і гордо рушила до будинку, навіть не дивлячись на нього. Але вже біля самих сходів спіткнулась і мало не впала. Мені здалося, Павло засміявся, але я швидко збігла вгору по сходах і зайшла до будинку. Всередині мене все кипіло від гніву. Я зачинилась у своїй кімнаті і дала волю сльозам. 

Аж тут мій телефон заграв мелодію, по якій я одразу впізнала, що телефонує Артем. Я підхопилася, дістала телефоніз сумки і прийняла виклик. 

 — Артеме, мені так погано, — сказала я, ковтаючи сльози. — Що мені робити? 

— Я думав про все це, — він зітхнув. — Думаю, нам варто втекти. 

 — Давай втечемо, — я зрозуміла, що даремно прикидатися сильною, насправді я слабка, мені хочеться, щоб мене хтось захищав і турбувався про мене. А батьки? Вони перші зрадили мене, спробувавши продати клятому Гонченку, маніпулювали мною у своїх інтересах… Хай тепер сьорбають юшку, якої наварили…. — Коли і куди?  В мене є трохи грошей, але не дуже багато…