4. Мирослава. "Він ще пошкодує!"

Коли я кинула телефон, то була рішуче налаштована більше не спілкуватися зі своїм “нареченим”, прямо зараз зібрати свої речі і втекти світ за очі. Він би точно не став мене шукати за кордоном чи десь іще. Але залишалися батьки, Гонченко міг зігнати зло на них, я не могла так просто їх залишити, а поїхати вони б не захотіли, я добре їх знала…

Тому треба було спробувати домовлятися далі. Зрештою, якщо для нього головна мета цього шлюбу — народження дитини, я могла б піти на таку поступку, якби це було ЕКЗ, чи як там правильно називалася ця процедура. При одній думці, що мені потрібно було б лягати з ним в одне ліжко мене аж пересмикувало. Це була б зрада з мого боку. адже я кохала Артема. Але просто народити дитину і забути про все як про страшний сон — певно, на це я була спроможна. Лише заради порятунку моїх батьків…

Та він не погоджувався, і тоді я використала останній свій аргумент. 

“Ти мені не подобаєшся, більше того, ти мені огидний. Тобі хочеться займатися сексом з жінкою, якій ти огидний? Так що в твоїх інтересах погодитися на пробірки. Або ти можеш пошукати собі іншу дружину, я тільки за”,  — написала я. 

"Тут не ти диктуєш умови, крихітко. Буде все по-моєму. Ти ж не хочеш, щоб у твоїх батьків були проблеми?" 

Злі сльози бризнули в мене з очей. Чому саме я стала об’єктом його уваги? З іншого боку, можна спробувати зробити його життя нестерпним, щоб він сам відмовився від мене. Бо, мабуть, як і всі чоловіки, йому подобаються сумирні, тихі дівчата, які віддано на нього дивляться і виконують усі його забаганки. А коли я покажу характер, то він ще добре подумає, чи потрібна йому така дружина, і дитина, яка теж може цей характер успадкувати…

“Ні, не хочу,” — відповіла я коротко. 

"Тоді поводься відповідно. Побачимось зранку", — написав він.

Я не стала більше нічого відповідати і вийшла з чату з ним. Подумала, що мені треба все розповісти Артему. Як він відреагує? Може, захоче накоїти якихось дурниць? Треба переконати його в тому, що потрібно просто трохи зачекати. А там я обов’язково відверну Гонченка від себе, і він  відчепиться…

“Привіт, — написала я Артему. — Ти ще не спиш?”

"Привіт, ні. Як справи?" 

“Не дуже добре,” — я зітхнула, мені не хотілося думати про погане. Може, все ж зібратися і втекти разом з Артемом, а батьки хай самі все розрулюють. Зрештою, це ж вони, не поцікавившись, чи бажаю я цього, втягли мене в авантюру з Гонченком… Але я розуміла, що не зможу їх покинути напризволяще. Якщо з батьками щось станеться, я ніколи собі цього не пробачу…

“Від мене вимагають вийти заміж і народити дитину одному багатому мужику”, — написала я і тут же відправила, хоча моя рука так сильно затремтіла, а сльози заволокли очі, що я навіть не з першого разу змогла потрапити пальцем куди було потрібно. 

"Що? Якому ще мужику?" — тут же відповів він. 

“Павлу Гонченку, знаєш такого? Мій батько заборгував йому гроші, і от він тепер вимагає, щоб я народила йому спадкоємця. А потім він зможе дати мені розлучення…”

Він якусь мить мовчав. Певно, був в шоці. А потім написав:

"Гонченку? Миросю, маю тебе розчарувати, він тебе фіг відпустить… Всі знають, який в нього владний характер..," 

“Я постараюся зробити все, що тільки зможу, аби він мене відпустив, — відповіла я. — Він певно очікує, що я буду милою і слухняною дружиною, але глибоко помиляється. Ще пошкодує, що вирішив зв’язатися зі мною!”