13. Ти заплатиш за цей біль!

Влада Рубан

Ця дивакувата жінка нахабним чином увійшла у будинок, наче це її дім. Руслан дав їй ключі, чи що? Підступна усмішка на її обличчі говорила сама за себе... Та що за день такий?! У мене в житті чорна смуга?! Чому коли виникає одна проблема, то за нею одразу сиплеться гора! Хіба не можна якось структуровано, одна по одній? І скільки мені ще маю терпіти цю руду зміюку? 

- Чого тобі? - запитала після тривалого мовчання.
- Привітатися зайшла, - ця стерва знає, як людей бісити! Жінка спробувала мене минути та пройти далі до гостинної, але не в мою "зміну".
- Привіталася?! Можеш вимітатися. - перегородила тій шлях та вказала на двері.
- Знаєш, Владо, - наголосила на моєму імені, - був момент коли я тобі заздрила. Самовпевнена, розумна, з милою зовнішністю. Чудово витримуєш натиск інших директорів й робиш помітні успіхи. Саме через це я і ніколи не дивилася на тебе, як на суперницю. Такі жінки, як ти, на першому місці мають кар'єру, а вже після романтику.
- До чого ведеш? Дивна бесіда.
- Я прорахувалася, на жаль. Хитра лисиця розпушила хвоста одразу перед кількома чоловіками. Недооцінила тебе. - аж голова розболілася від її маячні.
- Сподіваюся ти закінчила, я втомилася. Прошу покинути будинок! - ледь стримувала гнів!

Скільки ж треба мати нахабності та відсутності почуття стиду, аби так себе поводити? Юля навіть не думала розвертатися, пропалювала мене поглядом і шкірилася. Невже вони помирилися? Інакше з чого б це вона себе так поводила?

- Граєшся у благородну, хоча на ділі звичайна лярва. Мене це так тішить!
- Забирайся звідси!

Ще одна ЛЯРВА, з'явилася мені нерви з'їсти. Я хотіла схопити її за руку та вивести з будинку, однак Юля виявилася шустрішою та вліпила ляпас! Аж ошаліла від такого повороту. Схопилася за щоку, здивовано глянувши їй у вічі. Там читалася радість. Жінка певно пишалася собою. Але я не з тої категорії, хто стерпить подібну поведінку! У пориві злості різко схопила падлюку за коси та смикнула вниз, не хочеш самостійно піти - доведеться допомогти! Саме в цей, ЯСКРАВИЙ, момент увійшов Руслан. Чоловік нічого не кажучи одразу кинувся на "порятунок". Швидко скрутив мою руку, аби відпустила його бідолашну коханку, після чого з силою відштовхнув від себе. В цей момент мене ніби у вогонь кинули. Очі не приємно пощипували, але не зараз... Я не дам собі заплакати перед ним!

Чоловік обережно торкнувся обличчя коханки, якусь мить оглядав, чи не поранилася та. Я ж стояла з боку, немов мала сирота, кинута батьками напризволяще. Ця сцена приносила біль, було б логічніше відвернутися, але очі настирливо спостерігали. Можливо у цих діях жила надія... Надія, що він вижене це нахабне "минуле" та скаже, що не хотів зробити мені боляче. Проте, реальності чхати на наші надії. Руслан міг бути неймовірно черствим і льодяний погляд тому підтвердження.

Серце відбивало шалений ритм. Ще ніколи не почувала себе настільки приниженою.Чоловік ніби знав, що треба робити, аби перевернути всередині усе догори дриґом, ятрити душу й протоптатися по моїй гордості... Кусаю губи та стискаю кулачки. Гірка грудка збирається у горлі. Спокійно. Я маю стриматися! Він не вартий сліз, сама ж собі пообіцяла тримати дистанцію!

А у цієї лярви тяжка рука, щока вогнем пече. Це ж треба так, дивись на нього! Вдарили мене, а захищає її. Просто смішно! Ці емоційні каруселі остогидли! Господи, невже я починаю відчувати ненависть?
- Хочу вам нагадати, але це я невістка Рубанів і твоя дружина!
- Серденько, вийди, я сам з цим розберуся.

Коханка скривила обличчя, немов лимона проковтнула, однак вийшла з будинку. Ми з чоловіком залишилися у двох, гнівно пропалювавши поглядом одне одного. Якою ж я була дурепою! Хотіла стати йому ближче. Сподівалася отримати бодай повагу, як належить дружині. Марила якимись дружніми стосунками, симпатизувала йому, хвилювалася... Піклувалася та втішала, коли йому було це потрібно. А все марно. Та руда бестія ніби причарувала його! Скільки ще доказів йому потрібно побачити, аби дійшло - вона використовує тебе! А цей дурень знову і знову повторює ту саму помилку!
- Вона мене вдарила! - майже шиплю тому в обличчя. - Я не збираюся терпіти подібні речі, Руслане.
- Слухай сюди! - болісно шарпнув за руку. - Не дратуй мене, не втручайся у мої справи й найголовніше, - повторив слова сказані тоді, при першій зустрічі, - не чекай від мене кохання! Второпала? - правда цього разу вони звучали інакше...Цього разу мені боляче...

Немов ножем по серцю різав. Я і не думала, що може бути так боляче! Схоже сама того не підозрюючи відкрила душу перед ним, за що й поплатилася. Як безпощадно він продовжує топтатися по моїй гордості, закопує все глибше... Нищить мене з середини, зовсім ігноруючи чужі почуття... Та хіба цього чоловіка колись хвилювали мої почуття?!
- Хах! А не пошкодуєш? - з викликом глянула. Що ще мені залишалося? Біль не згасав!
- Просто живи так, немов тебе не існує. Принаймні я буду так ставитися до тебе. Цей шлюб всього лише забаганка моєї матері, не більше, не менше.

А йому жорстокості тільки позичати. Чим заслужила таке ставлення? Як він може, з такою легкістю говорити усе це?! Ще й після того, як поцілував, а невдовзі знову кинув!

- Саме тому я і казала, що не збираюся втручатися у твої справи, допоки отримуватиму ввічливе ставлення до себе. Якщо для тебе це так складно, то не звинувачуй мене у жорстокості!

Його очі заливалися кров'ю від люті, однак і не збиралася давати задню. З мене досить. Терпіння ніколи не було моєю сильною стороною. Навіть не знала, що людину можна так легко зненавидіти. Виродок! Я змушу тебе повною мірою відчути, що таке безвихідь, жалюгідний багатіє!

- Якщо ти якимось чином нашкодиш Юлі, або повториться сьогоднішній інцидент, то я зітру тебе в порошок!
- Ха-ха-ха! - зареготала йому в обличчя. - Якщо повториться сьогоднішній інцидент, то засаджу її в тюрму на довго та нудно. Нагадаю про приховані тобою докази з минулого разу і допоможу суду висунути максимальний термін! Не забувайся і не переоцінюй себе, Руслане. Я не та жінка котра покірно терпітиме образу!
- Владо, ти працюєш у компанії моєї сім'ї, може себе не варто переоцінювати?
- Ха-ха-ха! Наче великий хлопчик, а досі в людях не розбираєшся? Невже не знаєш, чому твоя матір вибрала саме мене на роль дружини? А?! То я розповім. - усміхнулася. - Правда в тім, що саме мені вона збирається передати управління над компанією! - його здивовані очі треба бачити! Отож, засунь свої погрози... Ах! Знову бовкнула лишнього, - моя стервезність повернулася, - від сьогоднішнього дня будь обачніший. Бо я більше не на твоїй стороні. І першою кого розтопчу - саме твою руду зміюку! Жодних компромісів, Руслане! Нехай віддасть ключі від будинку і починає молитися!
- Владо! - не стримував злості.
- Пізно!
- Ти не можеш її звільнити за власним бажанням.
- Сонце, ти й гадки не маєш, що я можу!

Мій погляд випромінював шалену ненависть, знаю. Я ковтала сльози й до кінчиків пальців хотіла йому відплатити. Нехай управління компанією дістанеться мені тимчасово, однак він цього не знатиме. Поки свекруха пройде курс лікування у мене буде безліч можливостей зіграти йому на нервах! Просто зажди, дорогенький, я поверну тобі свій біль у подвійному розмірі!