12. Залізна пані - не залізна.

Влада Рубан

Знущається? Чи йому дах зірвало, остаточно?! Після всього ще сміє щось від мене вимагати?
- А не пішов би ти в дупу, разом зі своєю пропозицією. - не витримала.
- Я серйозно, Владо.
- Я теж!
- Хіба ти не хотіла дружніх стосунків?
- Хотіла. Однак, коли я роблю крок на зустріч, ти - назад. Знаєш, це добряче втомлює. Рано, чи пізно у людини закінчується терпіння, дорогенький.
- Я зараз не про терпіння, а про наш договір. - ну він баран, чи як?
- Вже сказала тобі, куди можеш піти зі своїм договором.
- Владо! - крикнув, аж здригнулася. - Не хочу, щоб мою дружину тра... - змовк. - Кхм! Подумай про свою репутацію.
- Яка ж ти безсовісна падлюка, Руслане. Я і не підозрювала. - це було не приємно чути, особливо від нього... - Зупини машину! - наказовим тоном мовила.
- Що?
- Зупини машину, негайно! - не стримала крик.

Руслан шоковано поблимав очима, але таки зупинився на узбіччі. Немов ошпарена вистрибую з його машини. За нами їхав Денис, отож скоро зможу покинути цього навіженого.

- Владо? - вийшов з машини слідом за мною. Чоловік схопив за лікоть та розвернув до себе.
- Затям раз і назавжди, дорогенький, кого пускаю собі між ноги, тебе жодним чином не обходить! І якщо тебе так хвилювала моя репутація, то може приховував би свої стосунки з коханкою краще? А не відверто показував на всю компанію? - я розвернулася, щоб піти.
- Куди ти? - знову схопив за руку.
- До коханця! Бачиш, - кивнула на машину, що зупинилася поруч, - дочекатися не може, я ж гаряча штучка в ліжку!

Після моїх слів оскаженілі очі Руслана навели жаху. Мені здалося він зараз роздере мене на шматки, але ні. Тепер на його обличчі читався біль й на мить я пожалкувала за все сказане. Правда потім розум знову увімкнувся, це я маю його шкодувати?! Цього телепня? Денис якраз вчасно підійшов, я вирвалася з рук чоловіка та поквапилася до друга. Той елегантно відчинив мені дверцята і без зайвих слів ми рушили. Руслан продовжив стояти на узбіччі дивившись нам у слід...

                    *******************************************************************************
 

Вранці поки збиралася на роботу Денис сходив до кав'ярні, щоб купити смаколиків на сніданок. Чортяка знає, як мені вгодити. Вчора всю душу йому виплакала, Руслан таки зачепив за живе...

- Сподіваюся твої смаки не надто змінилися, - витягував з торбини випічку та налив у горнятко кави.
- Нічого не змінилося, - вхопила солоденького. - То що ти збираєшся тут робити?
- Не знаю. Маю місяць законної відпустки, поки гулятиму, а далі вже щось вирішу. - усміхався, після чого серйозно продовжив. - Якщо потрібно, можеш і далі залишатися у мене.
- Дякую за турботу, але ні. - У нас все ж шлюбний договір і свою роль треба виконувати, а покладатися на когось мене не до вподоби...

Денис люб'язно підкинув до роботи й ми попрощалися. Моя коктейльна сукня не личила цьому місці, добре що маю звичку залишати запасний комплект одягу на роботі. Хоч це і був ранок та по дорозі до офісу встигла побачитися з кількома працівниками. Господи, головне не зустрітися з пані Катериною, чи іншими директорами! Крадькома, немов у найкращих фільмах про спецвійська, короткими перебіжками дісталася свого кабінету. Перевдягнувшись у діловий костюм могла видихнути з полегшенням. Через дві години нарада директорів, отож маю час поледарювати.

Працівники повільно збігалися на роботу. Після поїздки атмосфера стала більш дружньою, отож вирішила потеревенити з колегами поки був час. Потім прийшла Юля і настрій змінився. Як шеф, намагалася згладити напругу, але сама Юлія не надто йшла на контакт... Стрілки годинника доходили до десятої, час йти. Джавеліна передала всі необхідні звіти для сьогоднішньої наради, тепер можна йти.

Пані Катерина, як завжди, з високо піднятою головою, холодно зустрічала кожного. Руслан запізнювався і сильно. Довелося розпочинати без нього. Ближче до половини наради чоловік з'явився. Мати окинула невдоволеним поглядом, але нічого не сказала. Я з усіх сил намагалася не дивитися на нього, але очі зрадницьки, раз за разом, туди гляділи. Руслан же навіть не приховував погляду спрямованого на мене. Немов кіт, що слідкує за мишкою, хиже косився у мій бік. Через цю ситуацію було ніяково й не вдавалося сконцентруватися на роботі. Коли ж нарада закінчилася, Руслан буром пер до мене, а я не готова! Не готова з ним сперечатися! Порятунком стала пані Катерина, котра запросила до себе в офіс на каву.

- Поговоримо після. - коротко кинув чоловік, перед тим як зникнути.

Щось не подобається мені його тон. Ця нахабна манера розмови добряче бісить! Ще не встигли толком поговорити, а вже викликає агресію! І як тільки йому бізнес вдається вести?!

- Сідай, дорогенька. - ласкаво промовила свекруха.

Як зазвичай я всілася на диванчику, а жінка навпроти. Через кілька хвилин на столі, як зазвичай, лежали солодощі та ароматна кава. Жінка почала бесіду з питань про поїздку, потім розмова зійшлася до роботи. Сьогодні вона виглядала трохи депресивною, чим мене збентежила.

- З вами все гаразд? Маєте хворий вигляд.
- Ох, ти помиляєшся. Все добре. - знову вимушена усмішка.
- Справді? - жінка помітно нервувала, я вперше бачила її такою.
- Звісно! Тільки гляньте яка у мене турботлива невістка. Не даремно обрала саме тебе.
- Чому не їсте, це печиво таке смачне. - спробувала розрядити ситуацію. Катерина скривилася, але потягнулася до випічки. Дивно. Раніше вона зі задоволенням смакувала і з'їдала майже всю тарілку. Що ж тепер не так?
- Ви на дієті? - напевно так і є. Поглядом випадково зачепилася за помітні мозолі на кісточках жінки, невже...
- Просто намагаюся дбати про фігуру.

Мене кинуло у холодний піт. Щиро сподіваюся, що помиляюся і жінка не може хворіти на це... Я чудово пам'ятаю ту довгу боротьбу подруги, її часті візити до лікаря, та заплакані очі батьків...

- Пані Катерино, навіщо ви це робите? - пішла ва-банк. - Маєте бажання померти молодою?
- Не розумію про що ти, - на обличчі промайнув страх, я мала рацію?
- Нервова булімія, - в голос промовила, - ви хвора?
- Як ти зрозуміла? - неочікувано зізналася.
- Пані Катерино! - вибухнула. Мене трясло від емоцій, тільки не знову! - Моя близька подруга хворіла...- з гіркотою у роті розповіла. - У неї теж часто були рубці та мозолі на руках, через надмірне викликання блювоти.
- Зрозуміло, - жінка глянула на свої руки й кілька хвилин мовчала. - Я не заперечую того факту, що хвора...
- Як довго?
- Точно не знаю, напевно після смерті чоловіка... Я занурилася у роботу з головою і мені здавалося, що одужала. Але кілька років тому я знову почала відчувати сильний голод, а потім провину за з'їдене.- мої очі ледь не луснули від здивування.
- Як вам вдавалося це стільки часу приховувати?! - в думках виплив образ підступної Юльки, котра відбирала увесь вільний та не тільки час тупоголового Руслана. - Фух! - важко видихнула. - Забудьте, не це головне. Потрібно думати про лікування. Ви ж сильна, розумна, самодостатня жінка, що зараз вас може турбувати?
- Ха-ха. Серденько, я рада, що ти хвилюєшся за мене, однак не готова ділитися з тобою своїми душевними ранами.
- Пані Катерино, ви для мене друга матір, тому я не дозволю вам залишитися з цією проблемою на одинці!

Суворий вираз, на перший погляд, такої ідеальної жінки змінився. Тепер в її очах збиралися сльози й вона з усіх сил намагалася стримувати емоції. Я розгубилася, що варто робити в такій ситуації? Чи буде доречним її обійняти? І перш ніж встигла добряче обдумати, вже сиділа поруч міцно обіймаючи. Її тендітні плечі ледь помітно здригалися, вона плакала, хоча все ще стримувавши себе...

- Все буде добре. Ви не сама. - намагалася її підтримати. - Є я та Руслан, нехай він і не надто спостережливий, та безумовно вас любить...
- Не розповідай сину, - різко відповіла, - не хочу, щоб він дізнався...
- Але ж...
- Не треба! - стиснула пальцями мою сорочку. - Прошу

Руслан втратив батька, якщо ще й втратить матір через хворобу, то ніколи собі цього не пробачить..

- За умови, якщо ви пообіцяєте пройти курс лікування у відповідній клініці.
- Я не можу. Про це швидко дізнаються і репутація компанії буде забруднена. - Господи! Про яку репутацію зараз може йти мова?!
- Не обов'язково лікуватися в Україні, можна і за кордоном. Десь далеко у приватній клініці, де лікування не розголошується, під наглядом спеціалістів... Що скажете?
- Я вже думала про таке. Але ніяк не можу наважитися.
- Візьміть відпустку, пройдіть огляд, щоб лікар визначив курс лікування. Справи компанії тимчасово передайте Руслану, а після лікування повернетеся до роботи й ніхто нічого не запідозрить.
- Такий варіант крутився у мене у голові, але... - протягнула. - Але є ти! - не розуміла хід її думок.- Я вже розповідала чого не вистачає сину, для управління компанії. Твої здібності компенсують його мінуси, а його досвід допоможе тобі з управлінням!
- Ви мене плутаєте.
- Я дам тобі тимчасове управління над компанією, розділивши свої обов'язки між вами обома.
- Не думаю, що це хороша ідея. - якщо не фіаско взагалі! - У нас з Русланом зараз складні стосунки, впевнена нам буде складно вжитися двом на одному кріслі.
- Не хвилюйся, я підготую все так, щоб твоє слово мало більшу вагу. Йому буде корисно відчути суперництво за компанію, котру безперечно мав би вспадкувати, - з кожним словом жінка все більше мене дивувала. - Я покличу своїх юристів, думаю двох днів їм буде достатньо. - я вимушено кивнула в знак згоди, а що ще залишалося?
- А клініка? - що головніше.
- У мене є кілька варіантів, допоможеш з вибором?

Наступні кілька годин ми прискіпливо обирали найкращу. Читали рекомендації, телефонували, поки врешті обидвоє не зійшлися на однаковому варіанті. Приватна клініка в Італії з купою позитивних відгуків, ще й клімат країни чудесно підходив Катерині. Ми домовилися про якнайшвидшу зустріч з лікарем, припало на суботу. Підходить! Я хотіла злітати на огляд разом зі свекрухою та жінка категорично відмовила. Спроби переконати у зворотному закінчилися поразкою. З не надто хорошим настроєм повернулася до свого офісу й без ентузіазму перебирала документи. Подумки я все ще поверталася до свекрухи, отож сконцентруватися на роботі було складно. В результаті зрозуміла, що найкращим виходом стане відгул.

Викликала таксі та поїхала додому. Наша покоївка якраз закінчувала з прибирання,
щиро подякувала їй за не легку працю та пригостила жіночку кавою. Легка бесіда допомогла тимчасово забутися.

День підходив до свого завершення і єдине чого хотіла - спокою. Саме в такі моменти закон Мерфі працює, отож вхідні двері гримнули. Руслан вирішив мене і тут дістати? Я покрокувала до вітальні, щоб зустріти свого "неймовірного" чоловіка, однак...

- Юля?!..