11. Не збираюся ділитися.

********************************************************************************************************************

Руслан Рубан

Якби не квапив водія, таксі продовжувало плентатися. Ця Юля! Я точно з нею зустрічався? Ненормальна просто! Машина зупинилася біля знайомої багатоповерхівки. Кинувся до ліфта. В голові знову прокручую ті слова:

- Як думаєш, з "нашого місця" до землі далеко? - сп'яніло ляпнула ідіотка.

Правду кажуть, від кохання до ненависті - один крок. Вже самому хочеться придушити її. Виривати серед ночі та погрожувати самогубством, якось не вкладається у рамки норми.

Ліфт приїхав, кілька сходинок, двері й ми на даху. Юля стояла спершись на перегородку, що відділяла її від падіння. В одній руці тримала майже спорожнілу пляшку вина, а в іншій - цигарку. Скуйовджене волосся, ніби там птахи поселилися, заплакані очі з розтертою тушшю та іронічна посмішка. Жінка була одягнена у нічну сорочку, зверху накинутий майже прозорий халат, котрим відчайдушно бавився вітер.

- Що ти робиш? - втомлено вигукнув.
- На тебе чекаю, хіба не бачиш? - дзвінкий регіт.
- Ти п'яна, хоч розумієш який абсурд твориш?
- Який абсурд? Я всього лише хотіла тебе побачити, - відштовхнулася від поруччя та зробила кілька кроків мені на зустріч. - Ігнорував кілька днів, що могла вдіяти?! - кричала. - Ти не можеш так мене кинути?!
- Юль, між нами все кінчено. Скільки мені ще повторювати? Я не можу заплющити очі на всю ту хрінь, котру ти з татусем натворила! Розумієш?!
- Але я кохаю тебе!
- Про яке кохання може йти мова?! - вміє ж грати на нервах! - Ти обвела мене, мов бовдура, довкола пальця! Без тіні сумнівів брехала у вічі й використовувала! А я любив тебе! Просто любив...
- Хах! Реально? Ти здатен кохати? - знову регіт. - ТИ - до мізків трудоголік! Думаєш кохати, то це разом спати та їсти? Руслан, - схопила за виворіт, - тобі пощастило родитися зі золотою ложкою! Твоя матуся підготувала компанію, робоче місце, будинок, все! Все для тебе. Золотий хлопчик Рубанів. Хто повірить, що ти закохався у звичайну працівницю? А? Знайшов собі чергову забавку. А такі, як я, свій шанс не втрачають. Знаєш, твоя сімейка сама і винна! Батько пахав на компанію чотири роки, а жодної премії таки не отримав! Логічно що з'явиться бажання трохи вкрасти.
- Не логічно, ти крала у своєї пари?! Хіба я тебе обмежував у витратах, тільки б попросила, я б купив!
- Пф! Пари. Скільки ми зустрічалися? Десь два роки? А після розтавання тиждень толком не минув, як ти клеїшся до іншої. Та блондинка вже встигла перед тобою ноги розкласти? Брехун! Ще щось про кохання говорив.

Мені мало слів, щоб описати ту бурю емоцій, котра зараз вирує. Юля без жалю дерла кігтями душу, ятрила і так понівечене серце. Перед очима виплив образ Влади, усміхненої та щирої у своїх словах, чи діях. Яскравий промінець, про який Юлі не варто говорити.

- Помовч!

Неочікувано для самого себе, схопив жінку за горло трохи стиснувши. В її очах тепер читався страх... Ну і нехай. Я втомився від неї. Дешеві маніпуляції остогидли.

- Слухай сюди, - роздратовано зашипів, - ще раз спробуєш погрожувати мені самогубством, то я сам тебе звідси скину. Хочеш вени ріж, під машину кидайся, втопися кінець-кінцем, не обходить! Ти для мене тепер ніхто. Тому будь ласкава, не удавай наче нічого не сталося.
- Пф! Ха-ха! - може її в дурку засунути? - Брехун! Думаєш дружині потрібен? Націлив око на цю Владу, чи не так? Бідолашний чоловік, сумніваюся що серед її вертепу красенів для тебе знайдеться місце.
- Що ти мелеш? - відпустив її.

Юля зашаруділа у телефоні й вже через мить показала інстаграм якогось Дениса, в сторісі котрого тусила моя дружина. Моє щире здивування не могла обійти Юля.

- "Запалюємо в клубі. Привіт, Україно!" - зачитала лозунги на короткому відео. - Який тісний світ. Я вже понад рік слідкую за його блогом присвяченому спорту, а тут таке. До речі, вони й в Польщі разом тусили, якраз тоді, коли тебе не було поруч. Скинула його профіль, сам погортаєш.
- Між мною та Владою нічого нема, - чомусь у грудях защеміло, - даремно стараєшся.
- Тому і кажу, що ти брехун...

Я сказав усе що хотів, отож залишатися з минулою пасією не було потреби. Юля теж зрозуміла, що сидіти майже голою, там на даху, вже немає потреби, тому потопала до квартири. Фух! Чого ж так кепсько?! На душі кішки дряпаються...

Поруч з будинком знаходився невеличкий скверик. Всівся тут на лавочку. Десь поруч бігали діти, радісно верещали гравши у якусь гру. Як добре бути дітьми. Вчишся, граєшся, ні про що не думаєш... У голові абсолютна каша. Юля з мене всі соки витиснула. Похапцем дістаю телефон, щоб викликати таксі, в горі сповіщення, це посилання на той профіль? Не варто відкривати, але палець сам потягнувся. Чорнявий чоловік з брутальною бородою та самурайським хвостиком на світлинах мені одразу не сподобався. Погортавши стрічку актуального наткнувся на ті фото, про котрі говорила Юля. Мужик з Владою у клубі, саме в день нашої поїздки до Польщі. А на наступній світлині цей самець у ванні. Чорт! Це ж готель, котрий я тоді замовив. У кутку, на фото, помітив маленьку, але добре знайому сумочку. Це була косметичка Влади у формі ведмедика. Може збіг? Руслане, який збіг?! Ти вже надто старий, аби вірити у подібні речі.

Його профіль оновився. Чоловік закинув нову світлину. Дві хвилини тому, клуб "Мелоді". Влада обійнявшись з цим альфонсом! Чорт!Чорт!Чорт! Легені стискала незвідана сила, дихати стало важко. Кров пульсувала у венах, з цим треба щось робити інакше збожеволію!

До роботи звідси не далеко, тому покрокував на стоянку, де залишив машину. Руки, від люті, ледь помітно тремтіли, але намагався не звертати уваги. До клубу їхати хвилин п'ятнадцять. Набрав Владу, але вона поза зоною. Дідько! Так знущаєшся? На нервах тиснув на педаль газу, однозначно схопив кілька штрафів. А, байдуже.

Біля клубу припаркуватися місця не було, довелося залишити машину біля сусідньої будівлі. Увесь на нервах перебираю слова, котрі можна їй сказати. А що тут казати?! Нащо взагалі сюди приперся? Щоб переконатися у близьких стосунках дружини з іншим? Яка мені різниця? Чого мене це хвилює?

На горизонті з'явилася знайома фігура. Жінка якраз покидала вечірку й ми зустрілися біля входу. Її широкий погляд не приховував здивування,

- Що ти тут робиш?
- Приїхав за тобою. - неочікувано для себе випалив.
- Я не сама, - глянула назад. З клубу виходив той чолов'яга з фото. Нахабно наблизився до Влади та обійняв однією рукою. - Денис, це Руслан.
- Я пригадую. Це ж він зненацька залишив тебе саму, посеред міста в чужій країні, без гаманця та телефону.

Тепер моя черга дивуватися. Я справді?.. Точно, тоді всі свої речі Влада залишила у номері. Як я міг забути? Кинувся стрімголов до Юлі, знехтувавши безпекою Владою.
- Ага. - усміхнулася дружина. - Було діло. Але я ж не маленька, дам собі раду. То чого ти приїхав? - звернулася до мене.
- Хотів переконатися що з тобою усе добре.
- Переконався?! - досить холодно відповіла. - Ходімо, - повернула голову до Дена.
- Пробач чоловіче, але нам з дружиною потрібно поговорити!

Досить швидко все відбувалося. Смикнув Владу на себе підхопив на руки та поніс до автівки. Жінка першу хвилину брикалася, але зрозумівши що від цього жодного ефекту - припинила. Вона чекала від мене пояснень пиливши поглядом сірих очей, однак не квапився говорити. Та й що казати?! Сам себе не розумію. Я викрав дружину з-під носа у її коханця. Звучить, як назва любовного роману з букнет.

- І що тепер сталося? Юлечка нігтик вламала? - спокійно, я б сказав втомлено промовила. - Якось швидко впорався, думала аж вранці з'явишся.

Я мовчав. Не знав що відповісти. З одного боку вона мала рацію, а з іншого - мені бридкий той факт, що у неї інший. Як же бісить! Це не може так продовжуватися. Нехай я останній егоїст і мерзота, але не збираюся ділити жінку з кимось.

- Треба змінити умови нашого шлюбу, - врешті заявив.