8. Вони порвали?

Влада Рубан 

Черговий робочий день, правда з поганою погодою.Вчорашня напруга між мною та Русланом нікуди не зникла. Я ще хотіла була поговорити, але не наважилася робити першого кроку. Отож, наступні дні й впродовж усього тижня ми намагалися оминати одне одного. Організаційні питання з майбутнього відпочинку вирішували через телефон. Руслан повернувся на квартиру, отож, думаю він пробачив Юлі й вони знову разом. Чоловік забирав її на обід і загалом їх часто можна було зустріти разом. Через цей факт та мою пасивну поведінку, певно, у відділі сформувала коаліція "підтримки". Котру Джавеліна з Павлом очолили. Мої працівники згуртувалися навколо вигаданого сюжету про не кохану дружину, котрій чоловік відверто зраджує. Де дівся той факт, що дружина намалювалася нізвідки, не знаю. Колеги безперервно пропонували каву, базікали, запрошували на обід, і найгірше - почали повністю ігнорувати Юлю.

Не одразу помітила зміни у відділу, як і не одразу кинулася щось робити. Якщо раніше коханка мені не подобалася, але я дотримувалася принципу байдужості, то тепер руки чухалися її вигнати з компанії! Настрій серед працівників дозволяв це зробити без особливих навантажень. Але Руслан... Його суворий погляд випливав з пам'яті що разу, коли уявляла її звільнення.

- Пані Владо, вас кличе до себе Катерина Володимирівна.

Яка несподіванка! Що цього разу трапилося? Не гарно з мого боку змушувати свекруху чекати, отож відклала справи та поквапилася до її офісу. Жінка, як зазвичай, вже сиділа на шкіряному диванчику з двома чашечками кави та свіжою випічкою. Акуратно зібране волосся у високу зачіску, неймовірно їй личило. Довгі сережки, золотистими змійками спадали вниз. Ніжно карамельна помада та обведені чорним олівцем вічі, підкреслювали всю стервезність характеру жінки.

Німе захоплення, ось що відчувала до неї! На кого рівнялася, від кого бажала ствердження...

- Сідай дорогенька. Щось давненько не кавували з тобою.
- Ви не кликали, а я не наважувалася вас турбувати. - чесно відповіла та сіла навпроти.
- Думала ти сама прийдеш, коли з'являться труднощі. Але на диво, у тебе прекрасно виходить. За якихось три тижні тобі вдалося отримати вигідний контракт, здобути повагу директорів та завоювати прихильність колег. Я приємно вражена.
- Ви переоцінюєте мої здобутки. Над контрактом працював і Руслан, директори цього місяця не мають важливих домовленостей, тому й не можуть нічого іншого виразити, крім тимчасових оплесків у мій бік. А про колег ви вірно підмітили. - моя проповідь розвеселила свекруху і та засміялася.
- Ти дуже схожа на мене в юності. Я б хотіла, щоб ми ось так, час від часу, бачилися.
- З радістю буду навідуватися!
- Чула у вас сьогодні вечірка між відділами.
- Не зовсім вечірка, активний відпочинок. Збираємося пограти волейбол, посмажити м'ясо, випити, потанцювати. Словом, зміцнити наші колективи.
- Руслан якось говорив про щось схоже, але швидко перегорів. Завдяки тобі ідея отримала життя у реальності. Мій син досить розумний і талановитий, але до ідеального управлінця йому не вистачає кілька вагомих складових, через що й хвилююся. Ти неймовірна жінка Владо, впевнена з легкістю станеш його керманичем і орієнтиром. - хитро усміхнулася.
- А мені здається вам хочете не можливого. У нас з Русланом не настільки хороші відносини, - поквапилася розчарувати жінку.
- Владо, чоловіки досить примітивні створіння. Як ворони, їм важко встояти перед сяйвом дорогоцінності.
- Ха-ха! А як же кохання, ви ж не забули це почуття?
- Як його забудеш? - зі сумними нотками відповіла. - Саме через це, я і не можу прийняти Юлю. Руслан її не кохає, це всього лише прив'язаність до важко здобутої дівчини, котра переросла у звичку. Мій дурбецал ніяк не хотів це визнавати. Але! - піднесено вигукнула. - Вода камінь точить. Сьогодні мій телепень порвав з тією лярвою!
- Що?! - не повірила спершу.
- Заходив до мене вилити душу. Сказав, що остаточно поклав крапку їхнім відносинам. Отож, Владо, ти просто чудо! Не буду тебе більше затримувати, у вас через п'ятнадцять хвилин виїзд, чи не так?

Я глипнула на годинник, і справді! За розмовою час так швидко сплив. Я поквапилася в офіс, де збиралася перевдягтися. Мої колеги вже були готові, отож першими пішли займати місця в автобусі. Залишившись на самоті дістала з шафи дорожню сумку, кинула її на стіл та почала стягувати одяг. В спідниці та підборах їхати не надто зручно, але й приходити на роботу в спортивному мені теж не хотілося. Тому заздалегідь подбала про це. Першою геть полетіла сорочка, а далі збиралася спідниця, але, якогось чорта лисого двері різко відчинилися. У мене аж подих перехопило.

- Оу! - вирвалося у Руслана, після того, як обдивився з ніг до голови. - Пробач! - спокійно кинув та зачинив двері.

Це що було? Я навіть слова не змогла вимовити. Всього лише -"Оу!" Це можна вважати за знецінення моєї фігури? Він сліпий, чи просто відбитий? Продовжуючи подумки поливати брудом Руслана, я таки перевдяглася, взяла сумку та вийшла зі свого кабінету. За дверима чекав Руслан, але я не збиралася звертати увагу на попередній інцидент.

- Дай, - відібрав сумку, - понесу.
- Якщо так хочеш. - підняла лапки догори.
- Все добре? Виглядаєш знервованою.
- Та невже? Тобі здалося, - агресивно відповіла.

Не знаю, що там собі намалював Руслан, однак, він неочікувано взяв мене за руку й так ми зійшли вниз. Я намагалася кілька разів вирватися, але в результаті тільки даремно сіпалася. Чоловік не мав бажання відпустити й десь в сердечку якось підозріло залоскотало.

- Що ти робиш? - врешті спитала, коли ми наближалися до стоянки.
- Йду поруч з дружиною. Це тебе дивує?
- Ну, як сказати, ТАК! ДИВУЄ! Надто раптові зміни у тебе. То плюєш на моє існування, то тримаєш за руку і називаєш дружиною.
- А тобі не подобається?

Я хотіла відповісти чимось різким, але прикусила язика. Серце зрадницьке затріпотіло, а щоки налилися рум'янцем. Якого дідька?! Лаялася на себе. Руслан, тим часом всадив мене на заднє місце, кинув свій телефон поруч і пішов допомогти скласти багаж. Поглядом стала шукати Юлю, може це якась сцена ревнощів для неї? Ну не вірилося мені, що ці двоє розійшлися. Інтуїція залишалася впевненою, що ця зміюка так просто його не облишить. На мій подив Юлії ніде не було, а коли запитала своїх, то у відповідь отримала, що вона відмовилася їхати. Ну, мені на краще.

Руслан повернувся та сів поруч. Водій зачинив двері й автобус рушив. Кондиціонери запрацювали й вже через кілька хвилин в салоні стало приємно прохолодно. Нам їхати годинки з дві, а я любителька поспати в дорозі, тому повернулася до вікна, закинула ніжку на ніжку та заплющила очі.

- Ще б коротші одягла... - пробубнів Руслан, але я почула.
- Пробач? - здивовано на нього витріщилася.

Чоловік стягнув зі себе спортивну накидку й кинув мені на коліна. Він повільно нахилився, просто небезпечно близько! Теплий подих торкався моєї шиї, а запах його парфумів морочив голову. Я аж ошаліла від такого повороту! Руслан ніколи не зменшував відстань між нами, тільки за необхідності. А тепер, ніби з ланцюга обірвався.

- Зав'яжеш її на стегнах, - кивнув на накидку, - і тільки спробуй відмовити! - нахабно заявив.