7. Хабар?!

Влада Рубан

Жарти над Русланом приносять особливе задоволення. Хоча, з вчорашнього дня він досить дивний. Можливо з коханкою посварився? Якщо так, то змійка всередині радісно сичить. Щоб там не було, а він нарешті навчився проявляти турботу та бути вдячним комусь. Це вже велике досягнення!

Моя широка усмішка від вуха, до вуха, не зникала цілий сніданок. Руслан запропонував відвезти на роботу і я не відмовилася. Знову рідні пісні, мій неперевершений спів та скривлене від звуків обличчя чоловіка. Здається він знайшов нову стратегію, вмикав пісні без слів, на що не могла не образитися.

- Боже, Владо! Добре, бери сама вмикай музику! - швидка перемога!

Здається, Руслан ще ніколи не дивився на світлофор з такою надією. Сьогодні ми стояли майже під кожним червоним, столиця особливо рухлива у понеділок вранці, затори добряче виснажують водіїв. Але не мене. За кермом чи ні, ранковий спів - обов'язкова складова мого життя. Раджу всім!

- Владо, залиш ту пісню з бобром, на нас люди дивляться! - шипів бідолашний.
- Той що? - додала гучності.
- Владо, там пів пісні "Ей курва бобер"! 
- Ага! Давай підспівуй. Ти ж знаєш польську. - штовхнула у бік. - Мій психолог радив, щоб уникати стресових ситуацій та сварок, потрібно кожного ранку прокидатися з хорошим настроєм і ще до роботи зарядити себе позитивом. Тому, давай! Спробуй!
- Чим мені допоможе спів? Владо, я 32-річний мужик, які в дупу пісні?!
- Мій психолог поганого не порадить. - перемотала пісню на початок. - Просто спробуй, так нема чого робити в заторі. О, і про руки не забувай! Треба рухатися в такт!

Руслан ще перший приспів вагався, косився невдоволеним поглядом, але пісня таки дала своє. Вже на другому куплеті, як рідний співав! Тепер, для решти сусідніх машин - ми пара пришелепкуватих. Цікаво, чи знала пані Катерина, яким чином я впливаю на її сина? Ахха! Якби знала, то сумніваюся що запропонувала б шлюбний контракт.
- Це що за рухи?! - не могла припинити реготати.
- Це змійка руками, ти не знаєш? - надто серйозно відповів, чим більше розвеселив.
- А я думала в тебе судоми.

Не знаю, про що думає Руслан, однак до кінця поїздки він співав на рівні зі мною. І не тільки про бобра. Вже на стоянці обидвоє видихнули. Я схопила свою ядерно рожеву сумочку, котра сьогодні мені під настрій та вистрибнула з машини. Нога в ногу підходили до входу.

- А це було непогано. - повернув собі серйозний вигляд. - Класний в тебе психолог.

Ми не повертали до своїх офісів, одразу попрямували на нараду директорів. Пані Катерина у звичному режимі провела сіє дійство. Наш вдалий контракт не оминула і виписала обидвом премію. На цій ноті й розійшлися. Думаю, свою першу премію у цій компанії треба відсвяткувати. Тому у ліфті запитала Руслана:

- Може зробимо якийсь рух між відділами? Відсвяткуємо премію?
- Я теж про це подумав. Треба працівникам давати час на відпочинок. Маєш якісь пропозиції?
- У Франції компанія влаштовувала якусь поїздку з п'ятниці на суботу. Робили скорочений день, замовляли автобус і виїхали частіше всього на природу. Відпочинок пов'язували з якимось командним видом спорту, щоб загальна атмосфера єднала людей з одного відділу.
- М, знаю! Я вже розповідав мамі про таку практику відпочинку для працівників, однак далі теорії ми не заходили. Може спробуємо на цих вихідних? - з азартом спитав. - Зіграємо у волейбол, як я тобі й обіцяв? Двох зайців одним пострілом.
- Окей. Після роботи, або в обідню перерву можемо обговорити тонкощі організації поїздки. Я навіть не проти докинути свою премію на фінансові витрати.

Руслан теж підтримав і на цій ноті ми розпрощалися. Я зібрала в офісі своїх працівників, розповіла хороші новини про премію в цьому місяці та заплановану поїздку. Народ підтримав ідею, отож попросила свою улюбленицю Джавеліну, знайти п'ять місць на природі, де можна буде зіграти волейбол, смажити шашлики, випити й нікому не заважити. Потім скину варіанти Руслану, а далі методом голосування оберемо місце поїздки.

Окинула оком Юлю, котра сьогодні мала кепський вигляд. Вони з Русланом чергуються? Точно посварилися. Я впевнена. Мене не надто обходили їхні мексиканські пристрасті, хоча десь в глибині душі зловтішалася. Знаю! Знаю, так не можна, це погано. Навіть виправдовувати себе не збираюся, отож, щоб не образити добрісічку жінку всередині, покликала до кабінету Юлю.

- Знаю, ти хворіла. - почала розмову.
- Так, але зараз все у нормі.
- Юль, не знаю що у тебе трапилося, але ніби з хреста знята. Дам тобі сьогодні відгул, піди відпочинь, а завтра щоб була свіженьким огірочком! Ясно?

Юля якийсь час вагалася, а потім кивнула головою, подякувала та вибігла, ледь не у сльозах. І що за реакція? Аж голова розболілася.
- Сергій, - через відеодзвінок звернулася до працівника, - зроби мені кави з молоком і ложечку цукру. - Йой! Тільки гляньте на це здивоване обличчя. Я ж не про суїцид його прошу?!
- У нас для цього є Юля, або Джавелін. - якось невиразно пробубнів й покосився на мою улюбленицю.
- Ти у 21-столітті мені прив'язуватимеш працівниць до жіночих обов'язків, коли всього десять років назад ці самі жінки взяли зброю у руки й давали разом з воїнами відсіч москалям?! - досить різко відповіла. - Хоч зрозумів, яку дурницю ляпнув? Занеси каву і попроси у Джавелін вибачення.

Думаю чоловіку стало соромно, я бачила крізь скло, як він заварив не тільки мені каву, але й Джавелін. Цій мацьопі двадцять два, ще не наточила зубки, аби на рівні спілкуватися з цими вепрами, котрим за тридцять. Все приходить з досвідом. Сподіваюся їй вдасться зрозуміти свою цінність і впевнено говори "ні", коли щось не до вподоби.

Сергій розлив по чашці кави вже й решті відділу. Атмосфера залишалася спокійною, хоча сам чоловік ще ходив напруженим. Певно мої слова добряче його присоромили. Треба перемикнути працівника, а то ефективність сьогодні впаде.

- Ось ваша кава, - приніс чашечку на срібній таці.
- Бачу, ти й собі зробив, - помітно напружився, - візьми свою чашку й посидь зі мною. Трохи побазікаємо, - намагалася лагідно усміхнутися. Важко було зрозуміти, про що він думав, отож вирішила продовжити "наступ". - М, як я люблю, - зробила комплімент напою. - Гортала вчора інстаграм, бачила твої сторіс. То ти зі сім'єю?
- Так, вчора ходили на морозиво. Діти взяли ролики, а ми з жінкою карти на лавочці грали. Потім...

Сергій середньостатистичний сім'янин, отож зачепи цю тему, як людина з усмішкою розповідала про рідних. Мені такі люди завжди імпонували. Мої батьки були таким же... Наша бесіда перейшла у досить веселу балаканину, ми пожартували, поділилися кількома веселими історіями й, на мій погляд, працівнику повернувся хороший настрій. Чашка залишилася порожньою, отож час повертатися до роботи.

- Я заберу помию, - запропонував чоловік.
- Ні, не треба. Я сама.
- Але шеф! - схоже він теж вже пройнявся до мене симпатією, як до боса.
- Ти зробив, я помию. У мене сьогодні не так багато роботи, отож не буде зайвим. Дякую за милу бесіду.

Чоловік повернувся на своє робоче місце, а я задоволена собою пішла мити чашки...

                                                **********************************************