3. Загалом - добрісічка жінка.

Влада Рубан

Настрій піднесений, елегантна сукня, підбори цокають по плитці, ну як тут не усміхатися? Робота мрії!

Мій теперішній офіс знаходився на четвертому поверсі. Відділ з п'яти людей. Джавеліна, Павло, Сергій, Олег та Юля, дорогоцінна коханка чоловіка. Її мордочка так мило скривилася, коли до неї дійшло, хто тепер бос. Цікаво, одразу побіжить до Руслана, чи впаде в істерику зараз?

- Джавелін, підготуй звітність відділу за останній рік, - після знайомства одразу до роботи. - Юле, ти підготуй інформацію про всі невдалі угоди за цей рік, а також інформацію про нашого польського партнера з яким компанія збирається вкласти угоду. Бажано до кінця дня, дівчата. Крайній термін - завтра о 16.00. Покладаюся на вас. Решта працює у звичному темпі.
- Владо! - писклявий голос, як передвісник майбутньої істерики. - Це надто короткий термін, ми не встигнемо підготувати стільки матеріалу. Дай нам принаймні тиждень! - галасувала жінка.- Ти хоч розумієш скільки томів треба перебрати? Як настільки не компетентна людина може бути босом?
- По-перше, закрий рот і тільки спробуй ще раз підвищити на мене голос - одразу вилетиш з компанії з відповідною рекомендацією у трудовій. По-друге, мені й самій дивно, що тут забув настільки нікчемний працівник. І третє, відповідь на твоє питання - знаю. Два томи й 64 сторінки. Але тобі потрібно зібрати інформацію лише з титулок, просто сядь за ПК і клацай мишкою використовуючи "копіювати та вставити". Потім інформацію встав у діаграму. Це вміють навіть школярі. - спокійно відповіла. - Чи може хтось зі мною не згоден? - трохи агресивніше спитала. Всі мовчали, отож довелося добивати працівників. - Олег! - бідолашний аж здригнувся. - Скільки тобі потрібно часу, щоб підготувати все те, про що просила Юлю.
- До кінця дня мав би впоратися. - очікувана відповідь.
- Бачиш? В нашій команді виходить тільки тобі потрібен тиждень. Слухайте всі сюди, моя політика проста. Хто добре працює, той отримає відповідну зарплату, відпустки, премії. Хто б'є байдики, тому тут не місце. А тепер досить балачок, за роботу!

Мене особливо не хвилювала коханка, отож я не слідкувала за її діями. Насправді у мене самої роботи гора, ще й угода з поляками підтискає, а я і гадки не маю про що вона. Хотілося б покластися на Руслана, який міг би ввести у курс справи, однак у мене мізерне бажання просити його про щось.

З моїм ентузіазмом зовсім втратила відчуття часу. Так само як і забула поїсти. Добре що ця симпатична шатенка Джавеліна досить кмітлива й запитала, чи не заплановано мене жодних зустрічей. От, дідько! Щасливий Руслан вже пів години певно чекає. Його офіс на восьмому поверсі, отож схопила планшет і полетіла до ліфта. Мій поспіх однозначно далекий до елегантності, та не хотілося б ще більше запізнюватися.

Перед офісом Руслана зустріла свою підлеглу Юлю. Швидка зараза. Вона ж не дитина, правда? Не могла піти поплакатися йому, бо не вигрібає роботу? По підступній посмішці бачу - могла. Цирк на дроті, чесне слово. Відчиняю двері й бачу перед собою дуже злого Руслана. Слухайте, я ж така добрісічка жінка, чого він цього не цінить?

- Ти забагато собі дозволяєш, Владо! - першим випалив. - Хто дав тобі право принижувати її? - нічого не вдію зі собою, закотила очі та тяжко видихнула.

Певно така реакція запалила чоловіка ще гірше. Через секунду попри мене пролетіла склянка, вдарилася об стіну та розлетілася на друзки. Один з уламків черкнув руку, але не вагомо, всього лише подряпина, однак цього було достатньо, аби добрісічка жінка різко змінила обличчя.

- Ти закінчив? - стримувавши злість, холодно промовила.

Руслан піднявся з-за стола, зробив два кроки й зрівнявся зі мною. Його ріст змусив задерти голову, аби дивитися у вічі. Розстібнута, на три ґудзички, біла сорочка оголяла шию та ключиці. Чоловіка трясло від злості. Від напруги навіть вени повилазили. З моїх уст зірвався смішок, та Руслана це певно дістало і він вчепився долонями за мої руки. його права чудесно стискала місце подряпини. Біль терпимий, однак не приємний.

- Думаєш, я з тобою в ігри граю? - сильніше стиснув хватку. - На тарілочці принесли посаду й тепер ноги вилизуєш моїй мамі.
- Повторюю, ТИ ЗАКІНЧИВ?! - а він вміє дратувати. - Скажи мені, будь ласка, яке відношення твоя Юля має до договору з поляками? Або ж мої відносини зі свекрухою?
- До чого тут договір? - нарешті відпустив.
- Бо до кінця робочого дня ще дві години, а замість обговорення справ ти пудриш мені мізки. Якщо не здатен відокремлювати роботу від особистого, то компанію чекає жалюгідне майбутнє.
- Владо! Засунь собі в дупу роботу! У нас серйозна розмова! Думав ми зрозуміли одне одного ще вчора.
- "Не втручайся у мої справи. Не займай мого часу. Не заважай моїм відносинам з Юлею. Не сподівайся на жодну інтимну близькість. Ми одружені, але тільки на документах." Хіба не твої слова? Серед цих правил не бачу жодного, котре б вимагало утримувати твою коханку на роботі.
- Слухай, Владо.
- Ні! Це ти слухай, горда пава! Я не порушила жодного з твоїх умов, а ти вже знехтував моїм єдиним правилом - бути ввічливим! Якщо так нетерпиться підтерти дупу коханці, то чекай кінця робочого часу! І так, щоб ти знав на майбутнє, я не збираюся тримати у своєму відділі не компетентних працівників, або тих, хто ставить мій авторитет під сумнів перед колегами. Все второпав?

Це була битва поглядів. Він кипів і я не менше. Просто хворий! Пані Катерина реально має рацію, він геть клепку згубив через ту хвойду.

- То ти її відчитала через робочі аспекти, а не через прохання матері?
- Пані Катерина навіть не стане витрачати час на подібні речі. Як син ти мав це знати. Бачу бажання працювати у тебе відсутнє, скинь матеріали на пошту, я зроблю презентацію, потім тобі перекину. Виправиш не зрозумілі моменти, або вкажеш що треба змінити. На цьому все, у мене ще є справи.

Обернулася та рушила до виходу, однак на останок чоловік з огидою кинув:
- Ти настільки любиш гроші?
- Люблю! - випалила та луснула дверима!

Покидьок! Звісно люблю! Мені ж вони з неба не падають і не дістаються у спадок, як декому! Спробуй пожити без батьків, житла та рідних, в чужій країні. Пощастило, що у мами залишилася така подруга, як пані Катерина, котра попри смерть чоловіка та свої фінансові труднощі допомогла мені здобути освіту. Заплатила за оренду квартири на рік вперед, завдяки чому був час знайти нормальний підробіток і навчитися давати самій собі раду. Але звідки цьому індику мене зрозуміти?! У нього в голові одна Юлечка. Агр! Як він мене бісить!

- Влада? - кликнув чоловічий голос.
- О, тезка! - симпатичний мужчина з наради директорів. Руслан попереджував, що це місцевий ловелас, однак чоловік вродливий не посперечаєшся. Чорне, коротко підстрижене волосся. Зелені, якісь відьомські очі, обрамлені довгими віями. Чарівна, з нотками лукавства усмішка, а ще спортивне тіло. Звісно ловелас! З такою зовнішністю навіть залицятися не потрібно, дівчата самі у ліжко стрибають. Додайте сюди стабільну роботу й високий заробіток. Вартий заздрості чоловік!
- Ти вільна? Ми так і не випили кави. - пішов у наступ, знаю я таких.
- Пробач, сьогодні понеділок - день важкий. У мене ще є справи, - спершу відмов такому, а потім підкинь надію. - Якщо маєш час, то можемо завтра пообідати. - усміхаємося і рівень зацікавленості в об'єкта підвищено!
- Тоді домовилися. До завтра!

І нащо мені здалися його залицяння? Я ж одружена. Хоча, як нащо? Це тимчасовий шлюб, де чоловік відверто мені зраджує. Чого мені перейматися про нього? Звісно Руслан не вартий того, аби перейматися. Однак моє сумління нав'язливо шепотіло, що флірт з іншими чоловіками - погано!

Я занурилася у роботу з головою. Це відвертало увагу від дивакуватих думок і допомагало залишатися врівноваженою. Руслан таки скинув матеріали до нашої справи. Близько 23-ої, мені вдалося більш менш розібратися і скласти кістяк майбутньої презентації. Все. Можна їхати відпочивати. Задоволена собою зібрала сумочку, вимкнула світло й викликала ліфт. На мій подив хтось в цей час спускався з верху, отож не тільки я працювала понаднормово. Ліфт звично цокнув та повільно відчинив дверцята. Я зайшла перше ніж глянула хто був всередині.

- Руслан?! - здивувалася.

Чоловік відверто мене проігнорував, отож вирішила відповісти взаємністю. На виході з компанії охоронець люб'язно відчинив мені двері, після чого попрямувала на паркову. В Руслана ноги довші, отож поки дійшла, той вже виїжджав. Фари сліпили, вимушено відійшла у бік, думала перечекати, поки цей нахаба поїде. Схоже в його голові стрельнуло щось інше й неочікувано машина зупиняється поруч.

- Сідай! - наказовим тоном ляпнув.