Розділ 17

Виставка скульптур розпочалася на початку листопада і мала тривати цілий місяць. Гриша та Ольга представили свої скульптури широкій глядацькій аудиторії та критикам мистецтва. Поєднання минулого і теперішнього привернуло неабияку увагу. Реставрація двох старовинних скульптур була успішною, Ольгу переповнювали гордощі через те, що їй вдалося досягти хороших результатів.

Настя теж пишалася собою. Адже вона організувала виставку великого масштабу. Звісно, без допомоги Артура тут не обійшлося, але в основному це була заслуга самої Насті. Працювати куратором їй хотілося і надалі, і вона сподівалася, що отримає ще не одне замовлення від інших творців мистецтва на організацію їхніх персональних виставок.

— Настя, так воно і буде, от побачиш, твій телефон почне розриватися від дзвінків, і ти не встигатимеш приймати замовлення, — запевнила подругу Марина, яка прийшла на відкриття виставки з Дімою.

— А Люда де? — запитала Настя.

— Не знаю, та вона точно говорила, що приїде з Ігорем. Мабуть, Ігор затримався у квітковому магазині, купуючи букет для своєї мами. Можливо, Ольга — майбутня свекруха нашої Люди, — Марина узяла Настю під руку, і вони пішли по залу, розглядаючи скульптури. — Я Дімі сказала, що вийду за нього.

— Я рада за тебе, Маринко, рада, що ти знайшла своє кохання. Ти заслуговуєш на щастя.

— Ми всі на нього заслуговуємо. А Гриша та Ольга дійсно талановиті скульптори. Такої вишуканості я ще не бачила раніше, — Марина з Настею зупинилися біля скульптури Зевса (головного бога давньогрецької міфології, бога грому і блискавок). — Це ж треба таке зліпити. А у тебе як на особистому фронті?

— Я тебе здивую, Маринко, — Настя тягнула з новиною.

— Ну, здивуй.

— Артур запропонував мені по-справжньому вийти за нього заміж, — Настя дивилася на Марину, по реакції якої було зрозуміло, що та думала не те, що треба.

— Мабуть, Миколай Борисович вирішив перевірити, чи не обманює його син, — Марина розсміялася. — Не вийшло в Артура довго дурити батька.

— Марино, Артур хоче одружитися зі мною, бо кохає мене. Ми кохаємо один одного по-справжньому. Ні, його батько і ніхто інший тут ні до чого, — сказала Настя.

— І ти віриш йому? — Марина вселила сумніви в голову подруги. — Може, він переконує тебе в цьому для того, щоб ти не відмовилася поставити свою підпис у РАГСі. Не бачить іншого способу переконати тебе стати дружиною по закону.

— Ти думаєш, що Артур не кохає мене і дурить? — Настя теж починала сумніватися.

— У мене просто з’явилися такі думки, а як воно насправді є, я не знаю. Може, він правду говорить і не має ніякого прихованого мотиву. Не знаю. Ти не зважай на мене. А то я тут така щаслива, а тебе переконую відмовитися від свого кохання, — Марина почала шкодувати, що завела цю розмову.

— Я і Оля хочемо сказати слова вдячності вам усім, — почувся голос Гриші, який звернувся до тих, хто прийшов на відкриття виставки, — для нас це тріумф, початок чогось нового. У кожну скульптуру ми вклали частинку себе.

— Це неймовірне задоволення займатися своєю улюбленою справою і радувати вас, — додала Ольга. — Хочеться подякувати моїй любій невісточці Насті за те, що вона організувала цю виставку.

Гриша з Ольгою ще багато чого говорили і відповідали на запитання не тільки журналістів, а й гостей. А Настя шукала поглядом Артура, якого не було видно в залі. І куди це він зник, бо ще півгодини тому спілкувався з Дімою, розглядаючи скульптури? Але Діми теж не було видно. Мабуть, вийшли на свіже повітря, — вирішила Настя. А раптом Марина права, і Артур просто грає з нею? Настя намагалася відігнати ці думки, але вони нав’язливо не давали їй спокою. Якщо вона сумнівається, не довіряє, не вірить, то чи може у них бути майбутнє?

— Мамо, прийми мої найщиріші вітання, — сказав, увійшовши до зали, Ігор з величезним букетом троянд. — Ти у мене найталановитіша, найгарніша, найкраща...

Ігор обійняв свою матір, а вона розплакалася.

— Григорій, ти теж найталановитіший, — Ігор потиснув руку Гриші. — Вибач, квітів тобі не купив.

— Для мене головне твоя похвала, — на вустах Гриші сяяла посмішка.

— Мамо, у мене для тебе дві новини. І обидві хороші, — Ігор взяв за руку Люду, яка стояла поруч з ним. — Ми одружуємося, і ми чекаємо дитину. Тож, мамо, ти будеш бабусею.

— О синку, яка чудова новина, — Ольга знову розплакалася. — Дітки, дайте я вас обійму.

Усі присутні чули це і поаплодували їм. А потім Люда підійшла до своїх подруг.

— Вибачте, дівчата, що не сказала вам раніше. Бо і сама годину тому тільки дізналася, що я вагітна.

— У Назарчика буде братик або сестричка, — Марина обійняла подругу. — Вітаю тебе.

— Я за тебе рада, — Настя теж обійняла Люду. — Розкажи, як усе було.

— Дізнавшись, що я вагітна, вирішила повідомити про це Ігоря. Я то думала, все буде інакше. Скаже "роби аборт", а він навіть не замислюючись сказав, що ми одружимося, — Люда радісно переповіла подругам, як було. — Так що, дівчата, я виходжу заміж за багатого, красивого, розумного та найголовніше за коханого. Я нарешті знайшла те, що так довго шукала. А саме — жіноче щастя.

— Чи не мене ви тут обговорюєте? — до подруг підійшов Ігор і обійняв свою майбутню дружину.

— Ну, звісно, що тебе, — посміхнулася до Ігоря Марина. — Зізнаюся, що я про тебе на початку була не такої хорошої думки, як зараз. Ти виявився справжнім джентльменом.

— Для мене це приємний комплімент, — Ігор теж посміхнувся у відповідь Марині. — За Людочку я в першу чергу Насті вдячний.

— Будь ласка, — Настя намагалася підтримати радісний настрій розмови. — Ти вмієш вражати.

— Я тебе кохаю, — Люда поцілувала Ігоря.

Настя подивилася навкруги — все йде добре. Зал переповнений відвідувачами, журналістами… Всі з цікавістю розглядають представлені скульптури та фотографії, які були розвішені на стінах. Гриша з Ольгою залюбки відповідали на безліч запитань і розповідали, що надихало їх на створення того чи іншого експонату. На столику лежали брошурки, в яких можна було прочитати про кожну скульптуру. І автором цього видання була Настя. Їй вдалося все це організувати і отримати за свою роботу хорошу зарплатню.