Розділ 16

Гриша наполіг на тому, щоб Настя приїхала до його майстерні. Сказав, що сьогодні є гарна нагода влаштувати фотосесію — зробити знімки, як він ліпить нову скульптуру. Настя, звісно, погодилася. Перед тим як їхати до Гриші, вона, у свою чергу, зателефонувала професійному фотографу Крісті, з якою домовилася раніше. Крісті за домовлену суму погодилася з ними співпрацювати. Тож Настя, не затримуючись, викликала таксі і поїхала до майстерні Гриші.

Гриша був увесь у роботі. На ньому був одягнений робочий халат, а руки забруднені гіпсом, з якого він ліпив свою скульптуру.

— Настя, будь ласка, проходь. Чай, кава? — запропонував Гриша безцеремонно, роздивляючись Настю з голови до ніг, і не чекаючи, що вона відповість, поставив ще одне запитання. — Не бажаєш стати моєю новою моделлю? Не думай, що я пропоную тобі повністю стояти переді мною голою. Свою наготу вишукано прикриєш шаллю або, навпаки, тіло залишиш відкритим, а на обличчя одягнеш маску.

— Гриш, ми вже не один раз обговорювали це питання, і ти знаєш мою відповідь. Ні. Не натурщиця я і не готова нею ставати. І навіть в одягненому вигляді я не хочу позувати, — Настя ввічливо знову відмовилася, намагаючись не показувати, як сильно її дратує його наполегливість. — Давай, кожен буде займатися безпосередньо своєю справою.

— Не ображайся на мене, дівчинко, — ласкаво сказав Гриша. — Я вірю в твої кураторські здібності і не на хвилину не сумніваюся, що у тебе вийде організувати чудову виставку. Проходь, будь ласка.

— Я вперше працюю куратором, і знаєш, мені це подобається. Можливо, я й надалі буду цим займатися, — у Насті знову піднявся настрій, і вона з цікавістю почала розглядати скульптури, зліплені Гришею, які стояли по всій майстерні. — У тебе, Грише, великий талант. І твоя робота дійсно вражає. Ти так витончено показуєш жіночу фігуру.

— Дякую, — Гриша світився від похвали. — Це те, чим я живу, дихаю.

— Крісті чомусь затримується, — Настя присіла на табуретку. — Від чаю не відмовлюся.

— Я тебе пригощу зеленим чаєм, моя чарівна Настя, — Гриша увімкнув свій електричний чайник і дістав з тумбочки дві чашки та заварку. — А з журналістами ти вже домовилася?

— Так. Прийдуть журналісти із журналу «Світ мистецтва», а також з телебачення. Тож будь готовий відповідати на безліч запитань. Хороше інтерв’ю приносить також неабияку популярність.

— Я і Оля вперше виставляємо свої роботи на широку глядацьку аудиторію. Тому відчуваю неабияке хвилювання, — зізнався Гриша. — Я взагалі-то ліплю свої скульптури на замовлення.

— Я впевнена, що все пройде добре, і ти з Ольгою почнете підніматися по сходах популярності.

У двері подзвонили, і це була Крісті. У свої двадцять шість вона була відомим і потрібним фотографом. Працювала на замовлення за хороші гроші. Це дівчина середнього зросту з чорним кучерявим волоссям та зеленими очима. Виглядала серйозно і позитивно.

— Вибачте, що затрималася, — Крісті винувато потисла руку спочатку Насті, а потім Гриші. — Сьогодні у мене зранку було ще одне замовлення.

— Не варто вибачатися, — Гриша проявляв галантність. — Ось, буквально хвилинку назад закипів чайник. То що, Крісті, будеш чай чи каву?

— Каву, — Крісті теж сіла біля Насті на іншу табуретку, розглядаючи роботи Гриші. — А ви талановитий скульптор.

— Його роботи — це витвір мистецтва, — Настя підтримала розмову, відпиваючи чай із чашки. — Сьогодні зробимо знімки Гриші, а завтра, може, Ольги?

— Можна, — кивнула головою Крісті. — Але завтра зранку я ще тобі зателефоную і уточню час.

— Добре, — Настя посміхнулась, Крісті їй сподобалася.

У двері майстерні знову подзвонили.

— У мене сьогодні прямо день відкритих дверей, — Гриша віддав Крісті чашечку кави і побіг відчиняти. — Артур?!

— Моя дружина у тебе? — запитав Артур, знаючи, що це так.

— Загубив свою кохану і не можеш знайти? — Гриша намагався пожартувати. — Проходь, у мене якраз чайник закипів. Чай чи каву, чого вип’єш?

— Нічого не хочу, — Артур пройшов до майстерні і завмер від несподіванки. — Крісті?

— А я бачу, що ви вже знайомі, — Гриша посміхнувся. — Тож представляти нікому нікого не доведеться.

— Артур, оце несподіванка, — Крісті віддала свою чашку з недопитою кавою Гриші і кинулася обіймати Артура, а потім поцілувала його в губи, чим здивувала Настю.

— А ти стала ще більш привабливою відколи я тебе востаннє бачив, — по Артуру було видно, що він теж був радий зустріти свою знайому. — А скільки хіба часу минуло?

— Ми бачилися останній раз на похоронах Аліни, — згадала Крісті, продовжуючи обіймати Артура. — Як ти жив ці два роки без неї?

— Він одружився на Насті, — у розмову вмішався Гриша. — До речі, я маю на увазі цю саму Настю, яка сидить у тебе за спиною і яка найняла тебе для роботи.

— Та не вже? — Крісті неабияк здивувалася, почувши це, і розвернулася подивитися на Настю, яка продовжувала мовчки сидіти з чашкою в руках.

— Я можу і сам відповідати, тому тобі не варто виступати моїм посередником. Зрозуміла? — грубо сказав Артур Гриші, не знаючи, як бути далі.

— Невже ти так швидко забув Аліну? — Крісті знову повернулася до Артура і, зрозумівши, що задала недоречне запитання, додала. — Звісно, життя продовжується. І це добре, що ти знайшов в собі сили жити далі. Але ж я думала, що ти згадаєш про мене.

— Крісті, не будемо зараз про це говорити, — Артур подивився на розгублену Настю, і йому стало шкода, що вона опинилася у такій ситуації. — Та ти знай, що я про тебе ніколи не забував. Але віднині я одружений чоловік, який кохає свою дружину.

— Які пристрасті, це так сильно надихає мене, — Гриша все це почало забавляти. — Але ми зібралися тут, щоб працювати. Чи, може, Крісті, тепер ти відмовишся?

— А чому це я маю відмовлятися? Прямо зараз дістаю свій фотоапарат і ми приступимо. Тож, Гриша, займайте своє робоче місце, — Крісті відчувала напруження, але робота для неї була важливішою за особисті переживання. — Ти, Артур, теж залишишся?