Розділ 14

За столом панувала дружня атмосфера. Під час вечері Настя почула багато приємних слів на свою адресу. Гостям сподобалися страви, які вона приготувала. Їй вдалося вразити всіх, і це додало їй ще більшої впевненості в собі. Коли робиш те, що вмієш, і даруєш цим радість іншим, відчуваєш внутрішній комфорт, – саме так почувалася Настя, сидячи за столом.

— Гарну ти собі дружину обрав, — сказав Ігор Артурові з прихованою іронією в голосі. — Красуня, розумниця, та ще й смачно готує. Дивлюся на вас і розумію, що одруженому бути не так уже й погано. Мабуть, і мені варто над цим замислитися.

— Синку, — Ольга з ніжністю подивилася на свого сина, — якщо ти справді вирішиш одружитися, то зроби це відкрито й заздалегідь усіх попередь.

— Звісно, мамо. На відміну від Артура, я не настільки потайний. Узагалі, я відкрита людина, і своє весілля справлю гучно, запросивши всіх вас, — Ігор явно намагався зачепити Артура, але той залишався спокійним і зберігав гарний настрій.

— Залишилося тільки наречену знайти, — з усмішкою зауважив Олексій Семенович.

— Тобі теж не завадило б одружитися, — зауважив Микола Борисович, а потім підвівся з-за столу. — Хочу сказати тост. Сьогодні я почуваюся неймовірно щасливим. Хоч і не мав змоги відгуляти синове весілля, я зовсім не ображаюся...

Микола Борисович розхвилювався, розчулився й, не закінчивши думку, знову сів за стіл. Його дружина Ольга одразу прийшла на допомогу.

— Це від щастя. Хай буде гірко! — Ольга ніжно обійняла чоловіка за плечі, а присутні підтримали її.

— Гірко! Гірко! — підхопили гості.

Артурові нічого не залишалося, як виконати прохання гостей. Він підвівся й подав руку Насті. Дівчина на мить поглянула на Люду, ніби шукаючи підтримки. Та лише підморгнула подрузі, мовляв, тримайся гідно й не розкисай. Настя повернулася до Артура, який тут же притягнув її ближче й довго, пристрасно поцілував. Від задоволення вона заплющила очі, відчуваючи, як приємна хвиля пробігла по її тілу.

Артур цілував її, бо так вимагала ситуація. Але раптом усвідомив, що йому подобається це робити. Йому не хотілося відриватися від її губ, та оплески гостей повернули його до реальності. Саме в цей момент він зрозумів, що хоче більшого. Що хоче її...

Коли гості розійшлися, Настя з полегшенням видихнула. Вона сподівалася, що їй більше не доведеться розігрувати цю виставу. Та була одна річ, яка її справді порадувала, – розмова з Ольгою про виставку. Уже завтра Ольга пообіцяла передзвонити й повідомити, коли вони зустрінуться та коли познайомить її з Гришею. Саме тоді, під час зустрічі, вони обговорять деталі виставки, і Настя нарешті приступить до роботи.

Але це буде потім. А зараз вона підіймалася сходами до спальні. Їй хотілося якнайшвидше лягти в ліжко й подумати… подумати про нього. Про Артура. Про його поцілунок… Він сказав, що ще трохи затримається – вип’є коньяку з дядьком у кабінеті, а вже потім прийде спати. Тож у неї є трохи часу побути наодинці й помріяти.

Настя залізла під ковдру й доторкнулася до своїх губ, згадуючи той поцілунок. Те тепло. Те блаженство. Той сплеск емоцій. Те, що вона відчувала в ту мить… Їй стало шкода, що це була всього лише гра на публіку.

А раптом… а раптом вона могла б сподобатися Артурові по-справжньому? Чи зміг би він покохати її? Чи, можливо, досі кохає Аліну? Але ж її більше немає… Настя перевернулася на інший бік. А може, спробувати закохати Артура в себе? Вона сама ледь стримала посмішку. Вона – у ролі спокусниці? Це ж смішно! У неї немає ані досвіду, ані сміливості. Та головне – вона не була впевнена, що зможе досягти своєї мети.

Раптом почула, як відчинилися двері й до спальні зайшов Артур. Вона заплющила очі й зробила вигляд, що спить, але насправді прислухалася до кожного його руху.

— Настю, я знаю, що ти не спиш, — несподівано почувся його голос. — Я хочу тобі сказати, що задоволений тобою.

— Дякую, — ледь чутно відповіла Настя, вирішивши більше не ігнорувати його.

Артур сів на ліжко, і вона напружилася, бо раніше він ніколи не сідав поруч, коли вона вже лежала.

— Я хочу сьогодні лягти поруч із тобою, — сказав він і, не чекаючи відповіді, підняв свою подушку з підлоги, поклав її на ліжко й ліг поряд.

Настя повернулася до нього, намагаючись розгледіти його обличчя у темряві. Вона відчула легкий запах алкоголю, але він, ніби читаючи її думки, зауважив:

— Я хоч і випив, але не настільки, щоб не розуміти, що роблю.

— А що ти робиш? — тихо запитала вона.

— Хочу спати поруч із тобою. А ще сказати, що ти хороша дівчина. Не хвилюйся, я не буду до тебе чіплятися, тож можеш спати спокійно, — сказав Артур і почав дрімати.

Настя ще трохи полежала, мабуть, сподіваючись на щось більше, та зрештою сон почав брати своє. А чи віддалася б вона йому, якби він зараз, замість того щоб спати, сказав, що хоче її? Так. Її тіло згорало від бажання. Але лише її тіло… не його.

— Аліна… Аліна… — раптом уві сні почав шепотіти Артур, покрившись холодним потом.

Настя почула це, прокинулася й почала його будити. Він різко підскочив і сів на ліжку, розгублений.

— Тобі, мабуть, кошмар наснився, бо ти кричав уві сні, гукаючи Аліну, — обережно сказала Настя.

— Вибач, що розбудив… — Артур знову ліг, повернувшись до неї спиною. — Ти, мабуть, хочеш запитати, хто це така?

— Я знаю, — тихо відповіла вона. — Вона була твоєю нареченою. Твій дядько розповів мені, що з нею стався нещасний випадок… і вона загинула.

— А що він ще тобі розповів? — Артур не виглядав ображеним.

— Сказав, що радий, що ти одружився і почав нове життя, — Настя посунула подушку трохи вище. — Але я в нього нічого не запитувала і нічого не відповідала.

— Але тобі хотілося? — Артур навіть не сумнівався в цьому.

— Так. Але...

— Я познайомився з нею, коли до закінчення школи залишалося зовсім трохи… Мабуть, місяць, точно вже й не пам’ятаю, — задумливо почав він. — Того дня я, п’яний, тинявся вулицею, перечепився через якусь каменюку, впав і розбив ніс. А вона проходила повз, побачила це, підбігла, витягла з сумочки хусточку і допомогла зупинити кровотечу. А потім запропонувала випити кави. І я, звісно, погодився. Я дивився на неї, як на янгола, і, трохи протверезівши, попросив у неї номер телефону. І знаєш, вона без вагань його мені дала.