Розділ 13

 Коли Олексій Семенович повідомив племінника, що запросив на вечерю ще й Діму, Люду та Марину, Артур не розсердився. Навпаки, сказав, що чим більше людей, тим веселіше буде.

Діма з самого початку знав, що Артур нібито одружений і з якої причини. Він розумів, що сьогодні зустрінеться з тією самою Настею, яку колись ображав у школі. Але він не очікував, що також побачить Марину — дівчину, довірою якої просто скористався, і яка так багато вистраждала через нього.

Артур вирішив попередити друга, розповівши, про яку саме Марину йдеться.

— Якщо тобі це неприємно, можеш відмовитися й не приходити. Дядечко не образиться, і я теж, — сказав Артур телефоном.

— Я подумаю, — Діма вагався. — Взагалі, хочу попросити вибачення у Насті. Але ти не хвилюйся, я зроблю це наодинці, і ніхто нічого не запідозрить.

— Я знаю, що ти мене не підведеш, — Артур схвалив рішення друга. Насті точно буде приємно.

— А от що з Мариною робити… Не знаю.

— Теж попроси вибачення, — порадив Артур. — Настав час виправляти свої помилки.

— Одного вибачення для Марини буде замало, — відповів Діма. — Але я почну хоча б із цього...

Домогосподарка та кухарка Артура чудово справлялися зі своїми обов’язками. Вони вважали Настю його справжньою дружиною й ставилися до неї як до господині будинку, виконуючи всі її прохання та побажання.

Сьогодні Настя взяла на себе сміливість усе проконтролювати й організувати вечерю. І їй це не лише вдавалося, а й приносило задоволення. Вона особисто склала меню, допомагала готувати та накривати стіл. Артур оцінив її вміння й подумав, що не помилився у виборі, запропонувавши саме Насті зіграти роль його фіктивної дружини.

Однак за три години до приходу гостей Артурові зателефонував помічник Андрія Романовича — того самого товариша його батька, який хотів видати свою доньку Ірину за нього. І Артурові нічого не лишалося, як погодитися на зустріч.

— Настю, — звернувся він до неї, накидаючи на плечі чорне пальто, — у мене термінова справа, і я мушу поїхати, щоб вирішити її.

— І це прямо зараз, коли ось-ось мають прийти гості? — Насті стало ніяково.

— Не хвилюйся, я швидко повернуся. Якщо треба, зустрінеш їх без мене. Головне — не говори зайвого і попередь своїх подруг.

— Вони і так знають, що до чого. Ти не затримуйся, бо раптом я не впораюся.

— А я думаю навпаки — в тебе це добре вийде, — посміхнувся Артур і зник за дверима.

Їдучи в машині, Артур набрав Боба й увімкнув гучний зв’язок.

— Я зараз їду на зустріч з Андрієм Романовичем...

— Мені приєднатися до вас, шеф? — перебив Боб, здогадуючись.

— Я телефоную, щоб дізнатися, чи вдалося тобі здобути якусь інформацію по цій справі. І швидко розповідай, якщо так, бо не маю часу влаштовувати тобі допит, — Артур додав швидкості, повертаючи на перехресті.

— Шеф, інформація є. Я чекав слушної нагоди...

— Боб, без вступів. Розповідай.

— Донька Романовича заговорила і потроху повертається до нормального життя. У неї була якась депресія. І найцікавіше — вона знову зустрічається із Сашком, — повідомив Боб, чим неабияк здивував Артура.

— Нічого собі! — Артур аж присвиснув. — І ти тільки зараз мені це розповідаєш? Боб, ну що ти за людина така?

— Вибачте, шеф. Далі про те, що ще вдалося дізнатися. Сашко не винен у тому, що Іра почала вживати наркотики. Я так зрозумів, що все навпаки — нібито через неї він спробував, але швидко зупинився. І навіть коли в Ірини почалися проблеми зі здоров’ям, він усе одно хотів бути з нею. Та Романович тоді відгородив доньку від нього. Тепер він лютує і не хоче, щоб Іра знову з ним зустрічалася, усіляко їм перешкоджає.

— Цікаво... — задумався Артур.

— І ще, шеф, — продовжив Боб. — На того дядька-поліцейського ми знайшли хороший компромат, тож без вагань можемо його придавити. Він більше не створюватиме нам проблем у клубі.

— Я задоволений тобою, Боб. Підвези мені ці докази, — Артур загальмував біля ресторану, де мав зустріч із Андрієм Романовичем. — У мене щойно з’явився план, який допоможе вирішити всі проблеми і зробити так, щоб усім було добре. Адресу зараз скину SMS-повідомленням. Зрозумів?

— Чекатиму ваших наказів, шеф.

Офіціант провів Артура до столика, за яким на нього вже чекав Андрій Романович, попиваючи каву.

— Поважаю тебе за пунктуальність. Каву будеш?

— Ні, дякую, у мене обмежений час, — Артур сів навпроти, поклавши руки на стіл. — Перейдемо відразу до справи. Чому я сьогодні з вами зустрівся?

— Щоб вирішити наше питання, — Андрій Романович відхилився назад і погладив свій великий живіт. — Щодня кажу собі, що пора сідати на дієту, щоб скинути зайві кілограми, і все одно відкладаю. Думаю, тобі байдуже, як виглядає твій майбутній тесть. Головне — що він пропонує і що йому пропонують.

— Я вже одружений, — холодно відповів Артур.

— Думаєш, я цього не перевірив? Свого батька ти, можливо, можеш обдурити, але не мене. Давай покінчимо з цими виставами й говоритимемо як ділові люди, — Андрій Романович зробив серйозний вигляд.

— Навіщо вам це? Якщо треба, я можу й по-справжньому розписатися з ким завгодно, але тільки не з вашою донькою.

— А ти ніби не розумієш? Мені потрібен хороший зять, сват… Ті, хто допоможуть розвинути й зберегти мій майбутній бізнес. Гроші в мене є, і я хочу вкласти їх у вигідне підприємство. Ти, навпаки, маєш радіти, що я даю тобі можливість стати не лише моїм партнером, а й у майбутньому повноцінним господарем того, що буде створено. Іринка моя одужала. Це те диво, на яке я так довго чекав, і ось нарешті. Тепер вона повноцінна, здорова жінка, може народити. Тож я очікую на внука.

— Ваші вимоги занадто великі. А за Ірину я радий, — Артур не подав виду, що йому все відомо. — Ви не можете мене примусити. Рекомендую вам звернути увагу на вибір вашої доньки.

— А я обрав тебе. Одружившись із моєю донькою, ти станеш удвічі багатшим, ніж є зараз, — наполягав Андрій Романович. — Не змушуй мене вдаватися до шантажу.