Розділ 12

  П’ятницю, двадцятого жовтня, тобто завтрашній день Настя чекала з нетерпінням. Бо їй хотілося вже якомога скоріше відіграти свою роль дружини Артура перед його ріднею. Та вона чудово розуміла, що кінець ще далекий. Неприємно для неї було брехати людям та вигода мала більш вагоме значення, чим власні принципи. З Олексієм Семеновичем, дядечком Артура Насті якось швидко вдалося знайти спільну мову. Олексій Семенович був колекціонером статуеток, а Настя антикваром тож їхньому приємному спілкуванню нічого не завадило. Олексій Семенович не відмовився придбати у антикварному магазині батька Насті статуетки єгипетських фараонів. Він навіть безмежно радів покупці, бо саме таких статуеток не вистачало в його колекції.

-Артур правильно зробив, що одружився на тобі,- Олексій Семенович вкотре розглядував придбані ним статуетки перекручуючи в руках,- я взагалі думав, що після смерті Аліни він не наважиться на такий крок. Вибач, що згадую про неї. Та я думаю, що Артур вже не один раз тобі про Аліну розповідав і ти це сприймаєш нормально.

  Настя хотіло було запитати, а хто це? Та вчасно стрималася, бо цим могла видати себе і тоді зайвих питань не минути. Без сумніву, її угода з Артуром втратила би свою силу. Хай хто не є ця Аліна, але її не має серед живих.

-Ми з Артуром навчалися в одній школі,- зізналася Настя у розмові з Олексійком Семеновичем і як наказував Артур додала,- між нами було…

-Перше кохання, а потім ви розсталися. Через роки зустрілися і почуття знову спалахнули з новою силою і ви одружилися. Про це племінник вже неодноразово мені розповідав. Як якусь молитву повторює. Так що, вашу історію я знаю,- Олексій Семенович нарешті залишив у спокої куплені статуетки поклавши їх на дивані у вітальні на якому сидів поруч з Настею,- ти краще розкажи мені про свою подругу Маринку. Запала вона мені до душі. Чи прийде вона завтра на нашу сімейну вечерю?

-Ми з Артуром вирішили не запрошувати моїх подруг…

-Треба запросити,- Олексій Семенович, як завжди перебивав Настю щоразу не даючи їй договорити до кінця,- ти зателефонуй подругам і запроси їх.

-Треба порадитися з Артуром…

-А що без нього ніяк не можна?- Олексій Семенович зіскочив з дивана,- племінничок мій непроста людина, але це вже занадто. Мабуть повністю контролює тебе і сам усе вирішує. Як ти це витримуєш? І не говори, що це кохання тебе змушує.

-Так вона і є. У мене до Артура немає ніяких претензій. Я його кохаю таким який він є. Давайте я вам краще про Маринку розповім. Ми з нею однокласниці і Люда теж…

-Та я бачу ви тут усі зі шкільних років знайомі. Ти і твої подруги, ти і Артур, Артур і Діма… До речі, як Дімка там? Так і працює тренером у фітнес клубі Артура чи все ж таки нарешті наважився відкрити свою власну справу?- Олексій Семенович знову взяв до рук статуетку і почав її крутити у руках.

-Діма нормально,- відповіла коротко Настя тільки зараз дізнавшись, що Артур продовжує дружити зі своїм шкільним другом, який колись обманув Марину і ображав її, Настю.

-Треба і його запросити, бо хотілося мені з ним теж побачитися. Ти ж напевне знаєш, що Артур і Діма у дитинстві на літніх канікулах бувало разом приїжджали до нас в Одесу відпочивати біля Чорного моря. Ми з дружиною дітей то не мали, тому і виділяли багато свого часу Артурові та його другові. А коли підросли їздити перестали та й важко племіннику потім прийшлося. Та що я тобі розповідаю, якщо ти і так все знаєш. Мені теж було тяжко коли сестру втратив, а Артурові то як, без матері лишився. Але Настя, ми ж від теми відхилилися, ти ж мені про Маринку так і не розповіла. З ким живе, де працює. Ми-то за вечерею з нею поспілкувалися, та я якось толком і не розпитав. Що? Де? Коли? І телефонами ми-то обмінялися та якось у мене не вистачає часу їй передзвонити.

-Марина працює бухгалтером у одній із столичних фірм,- а про себе Настя подумала, що Олексій Семенович не наскільки сильно захопився Мариною, як намагався запевнити,- вона хороша подруга…

-Ясно. Я тут подумав, що сам всіх їх запрошу. Тому якщо Артурові щось не сподобається, то хай виносить мені свої претензії. А я-то швидко його заспокою,- Олексій Семенович підвівся і пішов до своєї кімнати прихопивши з собою статуетки.

  Настя ще лишалася сидіти на дивані розмірковуючи над тим, що щойно почула від Олексія Семеновича. Їй неабияк кортіло, дізнатися бодай щось про цю Аліну. Вона була той, яку кохав Артур. Насті було цікаво, як вона виглядала і чим займалася. Як Артур познайомився з нею і чи довго вони зустрічалися? І чому її немає в живих? Настю, зненацька почало все це турбувати. Та яка їй різниця до того, кого Артур кохав та чи кохає когось зараз? Невже вона ревнує?

  Настя помітила за собою, що в неї з’явилася не тільки фізичний потяг до Артура, а навіть більше. У неї з’явилися до нього почуття. Вона закохалася в Артура. І нічого не може з цим вдіяти і це не залежало від неї. Хотіла, щоб він дивився на неї як на жінку, а не як на партнерку. І не мало значення, що Артур щоразу їй нагадує, що між ними нічого не може бути. Та розуміла, що вона Артура не приваблює. Ні тоді, ні зараз. Лишається з цим змиритися. Але так говорив тільки розум, а не серце. Не під силу контролювати внутрішні бажання, навіть коли переконаний, що це робиш. Прагнення проявляються у вчинках. Саме тому Настя вирішила приготувати бісквітний торт з шоколадним кремом до приходу гостей. Хотіла вразити в першу чергу Артура своїми вмінням кондитера. Довести йому, що Люда зовсім не прикрашала ситуацію говоривши тоді за столом, що вона, Настя вміє готувати.

  Та перед цим Настя зателефонувала Марині. Не могла і не хотіла приховувати, що Діма ще й досі лишається другом Артура.

-Про якого ти Діму зараз говориш?- перепитала Марина.

-Про того самого, який і мене ображав та принижував і тебе обманув,- Насті було неприємно його згадувати так само як і до цього моменту Артура,- але найгірше Марино те, що ми знову можемо з ним зустрітися. Якщо він прийме запрошення на вечерю.  Тобі теж Олексій Семенович збирається зателефонувати, щоб запросити і про Люду не забув. Чого мовчиш? Ти плачеш?