Розділ 11

   До будинку зайшов Артур зі своїм рідним дядьком Олексієм Семеновичем, який у руках тримав букет квітів. Вони приїхали майже на одну годину раніше. Побачивши їх, Настя ще сильніш розхвилювалася, бо думала, що Артур знову розгнівається. На цей раз через те, що побачить її подруг у себе в дома. Аби знала, що так вийде, то встигла б вже насамперед випровадити дівчат, або взагалі напевне не стала запрошувати. Але тепер запізно. Люда з Мариною її не підведуть і лишнього не скажуть. Свою надійність вони довели тоді ще в клубі і Артур мав змогу в цьому переконатися. І цими думками Настя намагалася себе заспокоїти.  

  Олексій Семенович, чоловік років п’ятдесяти, середнього зросту зі струнким підтягнутим тілом та стильною зачіскою. На його чорному волоссі зовсім не було сивини. Обличчя чисто вибрите, а чорні очі ніби сяяли.

-Племінничок, ти й не говорив, що на нас чекають аж три красуні,- Олексій Семенович обвів очима кожну з них, найбільше затримуючи свій погляд на Марині.

-Та я і сам здивований,- Артур підійшов до Насті і не вагаючись чмокнув її в губи на якусь мить завмерши, зустрівшись з нею поглядом,- дядечко, дозволь-но тебе познайомити з моєю дружиною Настею та її подругами.  

-Я Марина, а це Люда,- Марину помітно привабив Олексій Семенович.

-Олексій, саме так ви можете до мене звертатися. Радий з вами усіма познайомитися,- Олексій Семенович нарешті згадав, що у руках тримає букет,- Настя це для вас. І щиро вас вітаю у нашій родині. Хочу вам побажати сімейного щастя, затишку… Ну, і всього, що зазвичай бажають молодятам. Але я трохи розчарований, тим що ви не стали гуляти весілля.

-Дядечко, не треба цього монологу,- Артур намагався уникнути подібних розмов про весілля,- запрошую вас всіх повечеряти.

-Ми залюбки,- у Марини піднявся настрій від такого запрошення, а потім набралася сміливості запитала,- Олексій, а ви сьогодні без дружини?

-Я вже два роки, як вдівець. А ваше Мариночко сердечко зайняте?

-Вільне і хоче кохання,- Марина не стала церемонитися і проявила ініціативу взявши під руку Олексія.

  Всі пішли жартуючи до великої зали, яка служила столовою і знаходилася поруч з кухнею. Стіл, який вже встигли накрити стояв біля великого панорамного вікна з виходом на задній двір де росло багато декоративних, вічнозелених дерев. Які зачаровували своїм видом.

  Артур допоміг сісти Насті і Люді, про Марину звичайно подбав Олексій. Вечеря була смачно приготовлена.

-Твоя кухарка як завжди постаралася,- похвалив Олексій Семенович,- а ви Настя хоч іноді готуєте для мого племінника? Бо пам’ятаю, колись він мені говорив, що його майбутня дружина неодмінно повинна вміти готувати.

-Я…,- Настя ніяк ще толком не могла опанувала себе після поцілунку, який пробудив в неї трепіт по всьому тілі.

-У неї гарно виходить випічка,- Люда прийшла на допомогу подрузі,- Олексій, я думаю, що ви не могли не помітити, що ваш племінничок набрав вже два лишніх кілограма.

  Від почутого Артур бувало трохи не подавився котлетою. А Настя нарешті посміхнулася і приєдналася до веселої бесіди, яка запанувала за столом. Десь о півночі Марина з Людою поїхали на таксі по домах, а Олексій Семенович пішов відпочивати до кімнати для гостей.

  Настя швидко прийнявши душ і лягла у ліжко натягнувши на себе ковдру з головою. Артура ще не було, бо він навмисно дав час Насті. Як і обіцяв ліг на підлозі простеливши пару шерстяних покривал, які дістав зі шафи. Та спати йому не хотілося і закинувши руки за голову тихенько запитав у Насті:

-Спиш?

-Ні,- відповіла Настя, яка відразу хотіла зберігати мовчання та потім все-таки заговорила,- не спиться.

-Мабуть переживаєш і боїшся, що під ковдрою заховалася. Чи може ти так завжди спиш?- запитав Артур.

-Я не боюся і не заховалася,- Настя висунула голову з-під ковдри вдивляючись у темряву,- сьогодні якийсь день дуже важкий був, принаймні для мене.

-Для мене він теж був непростим,- зізнався Артур,- ти вибач мені за грубість, яку я проявив стосовно тебе. Зовсім не хотів. Так вийшло.

-Ти грубиш, вибачаєшся і знову грубиш. Та моя вина теж є в цьому,- Настя на хвилинку затихла мабуть чекаючи, що запитає, яка вина та він мовчав і вона продовжила,- моя вина в тому, що я себе неправильно поводжуся, дорікаю тобі. Та повір, я роблю це ненавмисно, виходить так.

-Твоєї вини абсолютно ні в чому немає. Тож не варто про це тобі думати. Будемо краще спати,- Артур різко припинив розмову і повернувся на бік почав дрімати на відміну від Насті, яка ще довго лежала намагаючись зрозуміти і себе і його.

  Артур прокинувся перший за Настю і намагаючись якомога тихіше вийшов зі спальні зачинивши за собою двері. Він наказав своїй домогосподарці принести йому кави до кабінету і зателефонував Бобові, велів якомога швидше приїхати. Чекаючи на Боба Артур згадав Настю. Його думки про неї плуталися в голові і він не міг навіть сам себе зрозуміти чи відчував щось до неї, чи взагалі ні чого крім взаємовигоди.

-Я ніколи не вважав її симпатичною,- у голос продовжив свої роздуми Артур,- а тепер мене щось приваблює в ній. Але я цього не хочу, я взагалі не хочу ні до кого прив’язуватися і тим більше закохуватися. Хай йому біс, якщо раптом це трапеться.

  Артур підвівся із-за свого письмового столу та підійшов до вікна. Сьогодні знову похмура погода та вітер, який нещадно зривав останні пожовклі листочки з дерев. Артур на мить заплющив очі згадуючи образ той, яку кохав і заради якої змінився, взявся за розум, припинив хуліганить. Аліна витягла його з прірви, заспокоїла і дала зрозуміти, що погано, а що добре. Тільки завдяки її коханню він вгамувався, перестав водити дружбу з так званими поганими хлопцями, які вживали алкоголь та наркотики. Перестав потрапляти до поліцейського відділення в якому змушував свого батька щоразу червоніти за нього. Тільки завдяки її переконанням він взявся за навчання і тільки з її допомоги закінчив вищий навчальний заклад, а потім відкрив свою справу. Артур хотів, щоб Аліна пишалася ним і погодилася вийти за нього заміж. І вона відразу погодилася, навіть ні на секунду не задумуючись. І це підштовхнуло його ще впертіше старатися, досягати вершини у бізнесі. Звісно, що було не все так просто. Та він здолав всякі проблеми, які перешкоджали досягти бажаного. Без порушення закону теж не обходилося та йому пощастило не потрапити до в’язниці. Як не крути, а зв’язки допомагають у таких випадках. Але все це неважливо зараз, бо тепер впевнено стоїть на ногах і навряд чи хтось захоче вступати з ним у конфлікт знаючи на що можна нарватися. Принаймні Артур так думав і був навіть в цьому впевнений та він помилявся. Саме з цього приводу викликав до себе Боба з самого ранку.