Розділ 10

  Вранці Настя прогулювалася берегом річки Рось міцно укутавшись у полосатий плед накинутий поверх куртки. Осінній ранок виявився тихим, але холодним та хмарним. Настя вдихнула на повні груди чисте, свіже повітря прохолода якого її збадьорила і прогнала останні каплі сонливості. Над головою пролетіла зграя птахів, голосно кричавши, ніби говорили їй до побачення, відлітаючи у теплі краї. По берегах річки ще не розвіявся густий ранковий туман, який створював якусь загадковість викликаючи у Насті на вустах посмішку. Опале листя шаруділо під ногами. Не поспішаючи йдучи Настя побачила перед собою вербу, яка схилила свої кучеряві гілки до води і їй захотілося посидіти біля неї. Поруч лежала колода і вона присіла.

-День обіцяє бути похмурим,- почула Настя голос Артура, який непомітно підійшов ззаду.

  Від несподіванки Настя обернулася, але не злякалася.

-Осінь прекрасна, але сонечка дійсно починає не вистачати,- Настя сидівши на колоді посунулася поступаючись місцем Артурові і він без вагань присів біля неї,- а я думала, що ти ще відпочиваєш.

-Чомусь мені теж захотілося прогулятися з тобою, а потім попити кави та поснідати,- Артур засунув свої руки у кешені свого чорного пальта,- холодно. Не замерзла?

-Ні. Але я готова повернутися до готелю, поснідати і їхати,- Настя підвелася зібравшись йти.

-Перед тим як підемо, хотів прояснити дещо. Це я хочу зробити для того, щоб ти не в падала у мрії і не надіялася,- Артур продовжував сидіти на колоді переводячи погляд з річки на Настю.

-Що маєш на увазі говорячи це? Зовсім не здогадуюся про що ти.

-Вчора, коли ми разом фотографувалися я побачив в тобі бажання зблизитися зі мною, а може мені це тільки здалося…

-Тобі здалося,- поспішила запевнити Настя захвилювавшись.

-Це добре, що мені здалося,- Артур теж підвівся і їхні погляди зустрілися,- але на всякий випадок хотів прояснити і уточнити, що між нами крім ділових стосунків нічого не може більше бути. Коли проблеми будуть вичерпані спокійно розійдемося і на тому все.

-А я по-іншому і не думала,- Насті хотілося провалитися крізь землю, бо так сильно їй була неприємна ця розмова, яка гнітила її,- міг про це і не говорити.

-Це я так на всякий випадок. Повір, я зовсім не хотів тебе образити чи принизити,- Артур витягнув праву руку з кишені і хотів було доторкнутися до її плеча та вона розвернулася і швидко пішла стримуючись, щоб не заплакати.

  Поснідали мовчки і повернулися в Києв теж мовчки. Речі Насті вже були перевезені до будинку Артура і їй нічого не лишалося, як розкласти їх по полицях у шафі. Вона майже закінчувала це робити, коли до кімнати, яку виділили для неї без стуку увірвався Амбал.

-Стукати тебе вчили чи ні?- крикнула розгнівавшись на нього Настя.

-Шеф незадоволений мною,- його голос звучав розгублено,- бо я переніс твої речі не в ту кімнату. Мабуть я Боба не так зрозумів.

-А мені і ця кімната подобається. Велика, світла…

-Ти не розумієш,- Амбал ніяк не міг заспокоїтися,- ще з самого початку шеф наказав занести твої речі до його спальні. Сказав, що ви будете разом…

-Він, що зовсім здурів,- Настя не вірила в те, шо чула,- я хочу з ним поговорити. Де він?

-У своїй спальні.

-А ну, відведи мене туди, бо я ще не знаю де це,- наказала Настя Амбалу.

  Амбал тільки розвів руками і пішовши попереду показуючи куди треба йти.

  Спальня Артура теж була на другому поверсі, тільки в іншому кінці коридору, тож спускатися не довелося. Двері були відчинені, а сам Артур сидів на підвіконнику схрестивши руки на грудях. Він розраховував побачити Настю доволі швидко, без сумніву знавши, що вона не заставить на себе чекати.

-Чи тобі не здається, що це занадто?- Настя ще була розлючена і увірвавшись до кімнати не стала стримуватися,- я не збираюся спати з тобою в одному ліжку. Та ти зранку і сам мені у дрібницях розповідав, як можна, а як ні. А тепер суперечиш самому собі.

-Ти не кричи, а зачини за собою двері. Не варто. щоб всі домочадці чули наші суперечки,- Артур продовжував зберігати спокій на відміну від Насті,- коли моя рідня прийде до мене у гості…

-У той день я поживу у твоїй кімнаті,- перебила Настя.

-Але хтось зможе прийти зненацька, щоб переконатися у тому, чи ми насправді є чоловіком і дружиною…

-Хай приходять, але це не означає, що вони будуть бігати по усіх кімнатах і заглядати по ліжках,- Настя знову перебила Артура,- і ти все рівно дізнаєшся заздалегідь хто заходить до твого будинку. Охорона тут для чогось стоїть, чи як? 

-Твоїй логіці любий позаздрить. Розумієш, я не хочу щоб вони засумнівалися у правоті моїх слів,- Артур ніби навмисно виводив Настю з себе не договорюючи до кінця,- та ти так не хвилюйся, бо в одному ліжку ми спати не будемо.

-А де ти думаєш спати?- Настя не стала гадати, а прямо запитала про це.

-На підлозі.

-Не бачу в цьому сенсу. У мене таке відчуття, що ти хочеш звести мене з розуму,- Настя присіла обезсилено на край ліжка.

-Добре, я готовий зізнатися,- Артур нарешті вирішив сказати як є,- сьогодні ввечері на пару днів приїде до мене у гості мій дядько Олексій Семенович, брат моєї покійної матері. Він завжди коли у справах приїжджає до Києва зупиняється у моєму домі, щоб побачитися та поспілкуватися зі мною. Крім того, дядечко у чудових стосунках з моїм батьком та моєю мачухою. Отож вони вже йому повідомили, що я одружився. На днях телефонував до мене обурено виказуючи, що я такий поганий племінник, бо не запросив його на весілля. Я звісно пояснив, що ніякого весілля не гуляв. Заспокоївшись дядечко пообіцяв приїхати з весільним подарунком.

-Твоя брехня зайшла занадто далеко,- Настя дійшло, що все-таки доведеться ділити одну кімнату з Артуром,- тебе хоч трохи терзає совість через те, що ти обманюєш всю свою рідню?

-А ти б пораділа цьому?- Артур задав зустрічне запитання.

-Хто знає,- відповіла Настя,- я буду робити звісно, як ти накажеш, бо все це вигідно і для мене теж. Тому мені на руку те, що в тебе бракує сміливості на чесність перед…