Розділ 9

  Артур із Настею заїхали до невеличкого містечка розташованого на березі річки Рось. Саме тут знаходився антикварний магазин крадіїв.

-Вони ще не знають про те, що ми нанесемо їм візит,- посміхнувся Артур зупиняючись біля магазину,- мої хлопці чекають на мій наказ і зараз вони його отримають.

-А може ми якось по-доброму, мирно, не порушуючи закону,- почало було Настя.

-Вони перші полізли до нас, забувши про закон. Ти сиди в машині, потім тебе покличуть,- Артур зібрався йти,- головне не нервуй та зберігай спокій.

-А може варто звернутися до поліції,- Настя не могла заспокоїтися.

-Ми заберемо своє і поїдемо. Ну, а якщо не вийде, то звернимося до поліції,- Артур сказав це тільки для того, щоб хоч як-небуть заспокоїти Настю, бо ні про яку поліцію він і не думав.

  Десь аж через пів години Амбал покликав Настю:

 -Йди тихо за мною,- наказав Амбал Насті,- мовчки зайдеш, тикнеш пальцем де твоє і на тому все. Ніяких емоцій проявляти не варто.

  Зайшовши до магазину Настя очікувала побачити погром та побитих власників, але натомість нічого такого не спостерігалося. Крадії тільки перелякано сиділи і з усім погоджувалися киваючи головами дивлячись на Артура, який вже тримав у руках свою статуетку.

-Що мені з вами робити? Може і справді до поліції зателефонувати,- лукавив Артур.

-Не треба,- замахав руками чоловік,- обіцяю, що більше не стану займатися крадіжками. Можете забрати все, що забажаєте і гроші з каси.

-Ми на відміну від вас чужого брати не будемо, а тільки своє,- а потім Артур звернувся до Насті,- ну, чого стоїш. Роздивляйся де твоє. Чи може нічого не впізнаєш?

  Настя почала уважно придивлятися і знаходячи викрадений товар з магазину батька вказувала на них пальцем. Амбал з іншим таким як він почали виносити речі складаючи їх до фургону, який чекав біля магазину.

-Тут не всі наші речі,- сказала Настя,- не вистачає картини та шкатулки.

-Де вони?- суворо запитав Боб, який стояв поруч з Артуром.

-Ми встигли їх продати,- відповів власник,- дозвольте я віддам за них гроші.

-Не треба,- відмахнулася Настя.

-Чому це не треба?- Артур не погодився з нею,- звісно їхніх грошей нам не потрібно, але свої ти забереш. Кажи вартість проданих речей і покінчимо з цим балаганом.

  Вже сидячі в машині Артур дістав з бардачка свій гаманець і витягнув з нього п’ятсот доларів простягнув їх Насті.

-Візьми, це за статуетку. Батькові віддаси.

-Нічого не треба,- почала відмовлятися Настя,- і взагалі, ця статуетка коштує набагато менше.

-Я не тобі даю ці гроші, а твоєму батькові,-образився Артур,- твоє діло передати. Зрозуміла?

-Добре. Дякую, що зумів повернути нам наше. Звичайно, я такі методи ведення справ не визнаю, але як є так і є,- Настя заховала гроші до сумочки.

-От і молодець,- Артур акуратно поклав свою статуетку на заднє сидіння,- і не хвилюйся щодо того, що ці самі крадії захочуть повернутися, щоб помститися. Я переконаний, що вони на це не наважаться, бо у них занадто кишка тонка вступати в конфлікт зі мною. А я їм чітко дав зрозуміти, що відтепер ваш магазин під моєю опікою.

-Ти маєш неабияку владу. Як тобі вдалося досягти таких висот?- запитала Настя, яка вперше за весь цей час замислилася над цим.

-Я можу тобі дещо розповісти про себе, якщо тобі і справді це цікаво,- Артур був в гарному настрої і тому йому навіть захотілося повечеряти разом з Настею,- зараз заїдемо до затишного ресторанчику. Поїмо шашличків і ти послухаєш мої байки, а я твої.

-А знаєш, я зовсім не проти,- погодилася Настя відчувши, що вона зголодніла,- і шашликів поїсти і тебе послухати. Чи далеко знаходиться ресторан про який ти щойно згадав?

-Ні. Він знаходиться на березі річки Рось. Там цілий готельно-ресторанний комплекс,- Артур їхав містом повільно і Настя розслабившись почала розглядати його,- ми там і заночуємо, а завтра повернимося. Виїдемо з ранку.

-Осінь, красива пора,- замітила Настя, кинувши погляд на пожовкле листя на деревах які росли містом,-знаєш, я ніколи раніше не була тут. А це містечко  таке мальовниче та славне.

-Зробимо пару знімків для нашого так званого сімейного альбому. Моя родина бажає подивитися світлини, то ж не будемо лишати їх такого задоволення. Коли запитуватимуть, чому ми тут були, скажемо на романтичному відпочинку.

-Артур, може припиниш цю гру. Твій батько сказав, що не стане більше наполягати на тому щоб ти одружувався на доньці його друга,- Насті хотілося переконати Артура,- ти скажи, що ми з тобою сильно посварилися і розлучилися. І на цьому все.

-А пропозиція Ольги тобі більше нецікава?- Артур і не думав прислухатися до Насті.

-Ще й як цікава.

-Ну от, дозволяю тобі зайнятися цією виставкою, а паралельно ти продовжиш грати роль моєї дружини. І мені хорошо і тобі. І не треба знову і знову повертатися до цієї теми. Я знаю коли варто зупинитися. Коли цей час прийде я тебе повідомлю. Зрозуміла?

-Я не буду більше впиратися, бо якщо чесно, мене все влаштовує. Наша взаємодопомога приноситься вигоду кожному з нас,- Настя і сама не вірила в те, що говорить.

-Це те, що я бажав чути. Приїхали.

  Готельно-ресторанний комплекс «Рідний край» це доволі велике місце, яке могло вміщати до тисячу відвідувачів. У літню пору він був більш переповнений чим зараз осінню, але не пустував. У першу чергу Артур замовив столик та вечерю, а потім вже номера для себе і для Насті. Після цього він попросив адміністраторку сфотографувати їх.

-Нам треба якось ближче підійти один до одного, обійнятися якось,- Артуру чомусь стало незручно,- розумієш, необхідно щоб фотографії виглядали більш правдоподібно.

-Розумію,- кивнула Настя,- тож пропоную уявити, що ми по-справжньому закохані один в одного, що ми…

-Згоден. Уявимо, що ми до нестями хочемо один одного,- Артур розстебнув верхній вузлик на своїй чорній сорочці і закотив рукава, а потім наказав Насті,- підійди до мене та дивися мені прямо у вічі не відводячи погляд. Зможеш?