Розділ 8

— З нашої попередньої зустрічі я зрозуміла, що ти добре розбираєшся в образотворчому мистецтві, у старовинних і цінних предметах, — сказала Ольга.

— У мого батька антикварний магазин, і я працюю в нього антикваром, — у голосі Насті відчувалася гордість.

— А я думав, що мій син забезпечує тебе всім, і тобі немає потреби ходити на роботу, — якось підозріло зауважив Микола Борисович.

— Вона працює заради розваги, — поспішив відповісти Артур. — Моя дружина вільна займатися тим, чим хоче.

— Я не тільки допомагаю батькові в магазині, а й намагаюся проводити з ним якомога більше часу, — виправдовуючись, додала Настя, глянувши на Артура, по якому було видно, що він почав нервувати.

— Ти хороша донька, — похвалила Ольга і, нарешті, озвучила свою пропозицію. — Я хочу запропонувати тобі організувати виставку. Хочу, щоб ти підготувала розповідь і виступила на відкритті. Головне, на цій виставці мають бути представлені не ті дві реставровані скульптури, а мої власноруч створені роботи, а також скульптури мого друга Гриші. Усі витрати я беру на себе. Але пошуком зали та рекламою тобі доведеться зайнятися самостійно. І, звісно, твоя робота буде оплачена — ти отримаєш хорошу винагороду.

Ольга здивувала не лише Настю, а й Артура з його батьком.

— Я… — Настя знову подивилася на Артура. — Ваша пропозиція мені до вподоби, і, звісно, я залюбки погоджуся, але все залежить від рішення Артура.

— А що, ти без нього самостійно жодних рішень не приймаєш? — запитала Ольга.

— Ми приймаємо рішення разом, — Артур почав відчувати ще сильніше роздратування. — Ми обговоримо це вдома, а потім повідомимо тобі.

Ольга засмутилася так само, як і Настя. Настя чудово розуміла, що, найімовірніше, їй доведеться відмовитися, адже навряд чи Артур дозволить цьому статися. Вона жодної миті не забувала, що не є його дружиною, а Ольга — не її свекрухою. І про жодну співпрацю не могло бути й мови.

Шкода… Така гарна можливість проявити себе, підзаробити. І, найголовніше, зайнятися тим, що їй справді подобається: дослідити історію двох старовинних скульптур, розповісти і про них, і про сучасних скульпторів — Ольгу та Гришу — та їхні роботи.

— А знаєте що? — вигукнув Микола Борисович. — Коли ви приймете рішення, а я впевнений, що воно буде правильним, ми з Олею прийдемо за відповіддю до вас додому. Так хочеться подивитися, як ви влаштувалися, як живете. І ще — дуже хочеться побачити ваші весільні фотографії. У мене серце болить від того, що я не був на вашому весіллі. Я навіть не знаю, коли ви одружилися. В якому місяці? Якого числа? Сину, вибач мені.

— Тату, перестань, прошу тебе, — Артурові стало шкода батька, бо своєю брехнею він змусив його хвилюватися. — Тату, у нас не було весілля. Ми просто пішли, розписалися — і на тому все. Ми живемо в моєму будинку. Запевняю тебе, що там абсолютно нічого не змінилося відтоді, як ти востаннє приходив до мене.

— Що не змінилося? — до них нарешті підійшов Ігор, явно задоволений собою.

— Обстановка в будинку Артура, де він тепер живе зі своєю дружиною, — відповіла Ольга. — Синку, а чому ти не запросив до нашого столика свою нову знайому? Знаєш, вона подруга нашої Насті.

— Знаю, — Ігор сів за стіл і налив собі коньяку. — Але ми з Людою не настільки близькі, щоб я був готовий знайомити її з вами. Потанцювали, поговорили… ну, і на тому все.

Проте Настя чудово розуміла, що між ними було більше, ніж просто танці та розмови. У будь-якому разі вона розпитає про це Люду. Але навіть якщо її підозри підтвердяться, вона тільки поспівчуває подрузі, бо добре знала — Ігор просто її використав. Та Люда не наївна дівчинка, вона доросла і далеко не дурна. Якщо вона і зробила з Ігорем щось більше, то точно усвідомлювала, на що йде.

Але зараз Настю хвилювало інше. Як Артур виплутається із ситуації, що склалася? Мабуть, їй знову доведеться грати роль його фіктивної дружини. А цього Насті аж ніяк не хотілося, бо вона почала помічати за собою, що їй подобається бути в цій ролі. І це було неприпустимо, адже все це — неправда.

— Якщо не було весілля, його потрібно влаштувати, — раптом сказала Ольга. — Це чудова нагода зблизитися ще більше і нарешті познайомитися зі сватами.

— У мене тільки тато… Мама померла…

— О, вибач, люба, — Ольга ніжно обійняла Настю. — Я не знала...

— Це зайве, запевняю, — Артур навіть не думав, що все може зайти так далеко. — Хай лишається все, як є.

— Ох, брате, — Ігор, як завжди, прагнув вивести Артура з себе. — Для кожної жінки важливі весільні клопоти, весільна сукня і все таке. Хотілося б ще поглянути на ваше свідоцтво про одруження.

— Ігоре, — Артур різко підвівся. — Ну чого ти щоразу лізеш не в своє діло?

— А що я такого сказав? — Ігор відпив коньяк, самовдоволено посміхаючись. — Хіба що вам нічого показувати…

— Та я зараз…

— Синку, заспокойся і сядь, — Микола Борисович легенько смикнув Артура за рукав сорочки. — Я розумію, на що натякає Ігор. І знаєш, я теж про це думаю.

— Про що ти думаєш? — Артур знову сів, готовий почути, що його сім’я розкрила виставу, яку він влаштував.

— Думаю про те, що Настя не є твоєю справжньою дружиною. Ти вигадав усе це лише для того, щоб не одружуватися з Ірою на моє прохання, — було видно, що Миколі Борисовичу незручно про це говорити, але він не зміг більше мовчати. — Повір, я більше не наполягатиму ні на чому, бо зрозумів свою помилку. Насте, вибач…

— Ви помиляєтеся, — Артур зовсім не хотів визнавати, що його родина права у своїх здогадках. — Якщо хочете прийти в гості — будь ласка. Ми з Настею зовсім не проти, навпаки, будемо щасливі приймати свою рідню у себе вдома. А те, що у нас немає весільних фотографій, не означає, що в нас взагалі немає спільних фото. Їх предостатньо. Ми давно планували влаштувати вечірку, та якось не складалося. А тепер нагод більш ніж достатньо. Що скажете про наступну п’ятницю, дванадцятого жовтня?