Розділ 7

  Артур відвів Настю у дальній куток, що знаходився за барною стійкою і притиснув до стіни не даючи їй змоги навіть поворухнутися. Вона відчувала його дихання і легкий запах дорогої туалетної води, який навіть почав збуджуючи дразнити її ніздрі, притягувати. Насті хотілося заплющити очі і насолоджуватися тим ароматом в очікуванні чогось більшого. В очікуванні того, про що навіть ніколи і подумати не могла. Невже Артур і справді викликав у неї таке бажання? Бажання поцілунку…

-Ти зрозуміла чи ні?- вкотре запитав Артур приводячи Настю до тями своїм криком.

-Що зрозуміла?- перепитала Настя не знаходячи пояснення своїй неуважності.

-Настя, ти мене дратуєш,- Артур ще ближче нахилився до її обличчя.- повторюю, що зараз приїде мій батько з Ольгою. І ми всі маємо, як дружня родина посидіти за столиком.

-Не хвилюйся, треба посидіти, то посидимо,- запевнила Настя Артура,- я ж не заперечую і знаю як себе поводити. З якого приводу збираємося? Я ж нібито  повинна знати, чи як?

-Батько запропонував у знак перемир’я зустрітися у моєму клубі, випити, поговорити і я погодився,- Артур заспокоївся побачивши, що Настя цілком серйозно до всього відноситься і розуміє, що від неї вимагається,- хочу тебе повідомити, що рекетири більше не будуть набридати твоєму батькові. Вони дрібні щенята, які уявили себе богами. Та я їх швидко спустив з неба на землю. А ще знайшлися грабіжники, сподіваюся незабаром я знайду і статуетку.

-Це гарні новини. І дякую, за допомогу моєму батькові,- Настя хотіло було звільнитися від натиску Артура та той продовжував утримувати,- а статуетка обов’язково знайдеться. Не могла ж вона скрізь землю провалитися. Я вже багато переглянула сайтів у інтернеті, але ще не всі. То можливо…

-Я тебе зрозумів,- перебив раптом Артур Настю доторкнувшись своєю долонею до її щоки,- а ти сьогодні виглядаєш, як ніколи привабливо.

  Настя не встигла нічого відповісти, бо до них буквально підскочив розлючений Сашко. Він схопив Артура за плече і щосили різко розвернув до себе відірвавши від Насті. Націлився кулаком, щоб вдарити Артура в обличчя та той перехопив удар заламавши руку Сашкові за спину.

-Ти хто такий?- крикнув Артур тому прямо в ухо притискаючи до стіни.

-Як ти насмілився доторкнутися до моєї дівчини,- Сашко намагався послабити хватку і перейняти на себе ініціативу та йому ні трохи цього не вдавалося.

-Ти мабуть той самий божевільний, який переслідує мою дружину,- здогадався Артур, ще сильніш заламав супернику руку,- що ж радий зустрічі.

  До них підбігли перелякані Боб з Амбалом.

-Шеф, дозвольте мені,- Амбал хотів взяти Сашка за плечі та Артур дав знак щоб ті не вмішувалися.

-Винні шеф,- почав оправдовуватися Боб,- винні, що не побачили небезпеку яка загрожувала вам. Та хто міг подумати…

-Замовк,- наказав Артур Бобові,- з вами я потім розберуся. Та ви мабуть все ж таки візьмете цього негідника і якомога тихіше причиніть. А коли я звільнюся…

-Артур відпусти його,- Насті зробилося шкода Сашка при думці про те, що з ним може статися,- тепер він знає, що я заміжня і не буде більше переслідувати мене.

-Я не вірю,- ледь вимовив Сашко скривившись від болю,- коли ти могла вийти заміж? Як могла?

-А чому це вона не могла?- запитав Артур.

-Бо кохає мене. Тільки Настя ще до кінця цього не розуміє,- почав говорити Сашко викручуючись, щоб подивитися на Настю.

-Саша, я кохаю Артура,- Настя намагалася сказати про це більш впевнено, щоб у Сашка не зосталося жодного сумніву у правоті її слів.

-Які пристрасті,- до них підійшов батько Артура Микола Борисович,- та я щасливий чути, що моя невісточка кохає мого сина.

  Артур, щойно побачивши свого батька вирішив зробити, як сказала Настю. Тобто відпустити Сашка, але тільки для виду щоб не напружувати обстановку і щоб не викликати лишньої цікавості в оточуючих. Він злегка кивнув головою, давши тільки Бобові зрозуміти, що насправді варто робити далі. І Боб відійшов з Амбалом при цьому не зводячи очей з Сашка і чекаючи нагоди непомітно схопити його.

-Я так зроблю, що твій клуб закриють,-  сказав Сашко Артурові поправивши свій одяг,- мій дядько отримав підвищення. Він відтепер начальник.

-А що без дядечка слабо вирішувати свої проблеми,- Артуру вже за раніш дали знати ким працює дядько Сашка, але не повідомили, що того підвищили.

-У нас у сім’ї прийнято допомагати один одному,- Сашко зібрався йти,- Настя, ти тільки моя.

-Тобі вже пора,- Микола Борисович відступився пропускаючи Сашка,- і нічого тут погрожувати моїм дітям. Якщо треба я теж вмішаюся і їх в обіду не дам…

-Тату, ти йди сідай за столик, ми скоро приєднаємося до вас- Артур через силу стримувався, бо настільки сильно роздратувала його ця ситуація.

  Микола Борисович все зрозумів і не став ще сильніше нагнітати обстановку.

-Настя пішли зі мною,- Микола Борисович взяв Настю під руку,- Артур через хвилину підійде. Моїй Ользі хочеться якомога швидше з тобою побачитися. Має до тебе пропозицію, яка тебе без сумніву зацікавить.

-Йди з ним,- Артур підтримав батька,- не хвилюйся все буде норма.

  Тільки вони пішли, як Боб з Амбалом схопили Сашка і силою потягли його до виходу. Ніхто із натовпу не звертав на них уваги. Тому що в нічних клубах часто можна було зустріти щось подібне. Мало, що там може бути. Може хтось напився та почав дебоширити, а може хтось почав проявляти своє незадоволення та відмовляється платити. Сашко намагався вирватися, але не вдалося. Відвівши його подалі від клуба Амбал щосили врізав кулаком тому в живіт. Удар був наскільки сильним, що Сашкові знадобилася не одна хвилина, щоб хоч трохи опанувати себе.

-Якщо ще, підійдеш до Насті і до мого клубу, знай буде ще гірше ніж є зараз,- сказав Артур діставши з кишені сигарети.

-Мій дядько…- Сашко випрямився і знову хотів погрожувати Артурові та натомість отримав наступний удар від Амбала.