Розділ 6

— Коли ми ходили до школи, я весь час про нього думала, просто марила ним, — почала ділитися спогадами Марина. — А потім усе-таки не витримала, набралася сміливості й написала йому листа. Писала, що кохаю і хочу бути з ним.

— Невже ти справді наважилася таке написати? — недовірливо запитала Люда, починаючи схилятися до думки, що подруга вигадує.

— Зараз я й сама себе не впізнаю, — Марина задоволено допила каву. — Але уявіть собі, я справді так і написала. А ще особисто віддала йому листа, і Артур при мені його прочитав.

— І що? — Настя й Люда аж пороззявляли роти, затаївши подих.

— Сказав, що у нього є дівчина. Що кохає її і зраджувати їй зовсім не має бажання. А ще порадив мені переключити увагу на когось іншого… Наприклад, на його друга Діму. Я навіть сходила з Дімою на побачення, але він просто хотів переспати зі мною — і на тому все. Пам’ятаєте, я вам розповідала про хлопця, який мене використав?

— То це був Дімон?! — Настя ледве вірила в почуте.

— Так… — Марина злегка заплакала. — Гад. Я подарувала йому свою невинність, а він… не оцінив цього.

— Сумно, але ти повинна була нам про це розповісти, — Люда обійняла подругу, а Настя приєдналася до них.

Раптом задзвонив телефон Насті. Вона дістала його з сумочки.

— Дівчата, це Артур. Мабуть, чогось хоче… — Настя стривожено глянула на подруг.

— Клади смартфон на стіл і вмикай гучний зв’язок, — наказала Люда. — Віднині рішення прийматимемо разом. І не хвилюйся, ми з Мариною тихіше води.

— Дякую, дівчата, що більше не ображаєтеся, — Марина витерла сльози. — Обіцяю більше нічого від вас не приховувати.

— Та перестань, — кивнула Люда, повністю переключаючись на Настю.

Настя зробила так, як сказала Люда. Вона не стала позбавляти подруг задоволення почути її розмову з Артуром.

— Я слухаю, — намагаючись говорити якомога спокійніше, промовила Настя.

— Привіт. Сподіваюся, не забула про мене? — запитав Артур.

— Тебе неможливо забути, — підтримала насмішливий тон співрозмовника Настя. — Не думала, що ти вже сьогодні зателефонуєш. Чого хотів?

— Хочу зустрітися з тобою в суботу. По справі, звісно, — уточнив Артур. — Приходь до мого нічного клубу десь о двадцятій. Точну адресу скину SMS-кою. Потрібно, щоб ти ще раз зіграла роль моєї дружини.

Люда та Марина почали активно розмахувати руками, даючи зрозуміти Насті, щоб та запитала, чи можна їм піти разом із нею. Спершу Настя хотіла проігнорувати це й просто завершити розмову, але потім подумала: а чому б і ні?

— Артуре, я прийду зі своїми подругами.

— Ти не питаєш, а повідомляєш мене? Чи як? — Артурові це явно не сподобалося.

— Вони хочуть потанцювати й випити коктейль, — Настя не збиралася здавати позиції. — Я їм усе розповіла, тобто…

— І це мені не подобається, — грубо перебив її Артур. — Не вмієш тримати язик за зубами.

— А ти й не казав, що це має бути таємницею, — Настя кинулася захищатися. — Тут немає нічого такого… Ти не переживай, вони не підведуть.

— Хай тільки наважаться щось викинути — тоді не скаржтеся, — буркнув Артур і відключився.

— Ого, у нього нічний клуб! — вигукнула Марина. — А може, й не один…

— Чоловік із грошима. Саме про такого коханця я мрію, — Люда підвелася. — Нам пора розходитися, мені час до дитсадка за Назарчиком.

— Йдемо, — Настя встала й натягнула куртку. — На вулиці так різко похолодало. Жах. А ви, дівчата, не дуже захоплюйтеся цим Артуром. Пам’ятайте, що він бандит і дуже погана людина.

— Я починаю переживати… — Марина йшла слідом за подругами до виходу. — А знаєте, що я подумала?

— Що? — не обертаючись, запитала Настя.

— А може, я тепер йому сподобаюся? Тоді не вийшло, а тепер… може...

— Я бачу, Марино, Людо, що ви прямо замріялися про того Артура. І зовсім не берете до уваги те, що я щойно тут розповідала, — Настя зупинила таксі. — Але робіть, як знаєте. Головне, що я вас попередила.

Субота настала швидко. Спочатку Настя одягнулася просто: джинси, кофта… Але потім передумала й вирішила зробити свій вигляд більш святковим та жіночним. Сукня вище колін, замість кросівок — туфлі на низьких підборах, макіяж, локони… Вона розуміла, що на неї дивитимуться як на дружину власника нічного клубу. Звичайно, це лише гра, але тільки для них. Для оточуючих вони — подружжя.

Люда з Мариною теж одяглися привабливо й чекали в таксі, поки до них спуститься Настя. Обидві згорали від нетерпіння — хотіли якнайшвидше потрапити до нічного клубу й побачитися з Артуром. Кожна з них прагнула сподобатися йому та закрутити з ним роман. І Марина, і Люда були впевнені в собі й переконані, що досягнуть успіху. А чому б і ні? Вони вродливі, розумні, мають досвід у спілкуванні з чоловіками.

— Дивись, Марись, — Люда виглянула у вікно таксі, вдивляючись у темряву. Біля під’їзду, де жила Настя, зупинилася машина, з якої вийшов чоловік. — Схоже, це Сашко.

— Точно він, — підтвердила Марина. — Як невчасно він приїхав! Треба негайно виручати Настю. Ідеш?

— Могла б і не питати, — трохи незадоволено відповіла Люда. — Швиденько візьмемо Настю під руки й до таксі. Водію, ви нас почекайте.

— Для мене головне, щоб платили, — усміхнувся таксист, дивлячись на дівчат у дзеркало заднього огляду, — тоді я готовий чекати вас хоч увесь вечір.

— Навіть не сумнівайтеся, що заплатимо. Ми порядні… — Люда не зачинила двері таксі й хотіла ще щось додати, але не встигла — побачила Настю.

Подруги кинулися до неї, відштовхнувши Сашка, який уже встиг наблизитися.

— Я знову… — почав було Сашко, але не встиг договорити. Йому довелося схопитися за спинку лавки, що стояла біля під’їзду, щоб не впасти.

— Настю, швиденько ходімо! — Люда схопила подругу за руку й потягла, не давши їй навіть усвідомити, що відбувається.

— Таксі чекає! — Марина теж не гаяла часу.

— Настю! — крикнув услід Сашко. — Ми повинні поговорити!