Розділ 5

-Іра, як би це делікатніше сказати,- Ольга зам’ялася,-  вона не така як всі… безумна. Іра не розуміє, що їй говорять і сама не говорить, а тільки сидить і дивиться в одному напрямку. Які тільки лікарі її не оглядали і ніхто не зміг допомогти.

-Іра такою завжди була?- Насті стало жаль дівчини.

-Та ні, раніше вона була звичайною,- згадала Ольга,- проблеми почалися коли вона навчалася у старших класах. Зв’язалася не з тією компанією, почала вживати наркотики. Одного разу трохи не померла через них. Мабуть дозу не розрахувала. Ось тоді, то Андрій Романович і дізнався, що в нього донька наркоманка. Почав лікувати від такої лихої залежності. Вилікував, але натомість її психіка порушилася і тепер така-то біда. Рік за роком минає, а вона ось так, ні на що не реагує. Звичайно шкода, молода, красива. Та її батько, Андрій Романович, абсолютно неправий і навіть жорстокий у своїх намірах. Хіба ж можна заради вигоди доньку використовувати. Та й ще здоровому чоловікові нав’язує таку дружину. А мій Микола теж неправий, бажаючи своєму синові такої долі. Вони в двох не думають про своїх дітей, а тільки про себе.

-Мені чомусь всіх їх шкода,- сумно мовила Настя.

-Настя,- почули з низу голос Артура,- Настя, негайно спускайся, ми йдемо.

-Пішли,- Ольга підвелася з кушетки, а Настя вслід за нею,- мабуть їхня сварка досягла точки піка. Знай, я рада з тобою познайомитися і ти мені сподобалася. Коли наступного разу ми зустрінемося, то я обов’язково хочу почути твою історію. Домовилися?

-Так,- Настя кивнула головою і поспішила на перший поверх.

  Артур стояв серед вітальні і напружено чекав коли Настя нарешті зійде із сходів. Потім схопив її за руку і силою потягнув до дверей за собою.

-Артур, я ще з тобою не договорив,- кричав Микола Борисович, який ще трохи раніше перебив розмову сина з Ігорем зайшовши до вітальні,- коли ти почнеш поважати свого батька.

-Тільки тоді коли ти почнеш поважати свого сина,- крикнув Артур у відповідь.

-Ти повинен бути мені вдячний за все, що я для тебе зробив,- не умовкав Микола Борисович,- аби не я, то ти вже давно був… Сам знаєш де.

-Настя зачекай мене на вулиці,- Артур різко зупинився і підштовхнув Настю до дверей, а сам повернувся до вітальні і вже більш спокійно відповів батькові,- я тебе не просив мені допомагати. Не думав я, що ти такий…

-Який?- Микола Борисович продовжував лютувати.

-Егоїст,- Артур сказав це твердо дивлячись прямо на батька,- тепер я від тебе не залежу. У мене своє власне життя, свій дім, своя справа. Я доросла людина, якій ти не маєш права диктувати свої правила і вимагати щось. І взагалі наказувати мені.

-Я не наказую і не вимагаю, а прошу,- Микола  Борисович трохи заспокоївся,- не вже так важко зрозуміти мою позицію і допомогти. Не вже тобі не шкода свого рідного батька?

-Звісно, що мені тебе шкода на відміну від тебе. Ти хоч думаєш, про що просиш мене? І взагалі, якщо цей друг хоче стати не тільки твоїм партнером, але і сватом,  то я б на твоєму місці замислився над тим чи потрібно тобі взагалі з ним мати якісь справи. Чи потрібен тобі такий друг?

-А ти розумний став,- Микола Борисович навіть посміхнувся,- але я перед Андрієм у боргу і не можу йому відмовити.

-Хочеш вже так допомогти, то допоможи, але у рамках розумного. Він хоче відкрити бізнес, то підкажи, як краще оформити документи і всякі там дрібниці. І хай собі займається. Зрозуміло, що він хоче використати твої зв’язки, хоче не напружуючись відразу мати успіх. І взагалі цікаво яким він хоче там бізнесом зайнятися? Таке відчуття, що він хоче заховатися за тобою, використати тебе. І навіщо йому це одруження? Чому він так вже хоче стати твоїм родичом? Звичайно, що не просто ж так. Безумовно має якість темні думки, прихований мотив. Так що раджу тобі викинути з голови всі ці дурниці, бо все рівно по твоєму не буде. І не забувай, що я вже одружений,- Артур цілком заспокоївся побачивши, що батько почав прислухатися до нього,- ти відомий та успішний бізнесмен. То ж і на далі займайся своєю справою, а я тобі буду допомагати. І не потрібні тобі ще інші партнери. Тим більше такі, які диктують свої умови. Невже замало тих які є. То як?

-Я подумаю синку,- пообіцяв Микола Борисович,- але ж Андрій…

-Та хай йде куди подалі,- напослідок махнув рукою Артур,- я сам з ним проведу бесіду і повір мені, після цієї розмови він перестане нав’язувати свою доньку.

-Не вздумай нічого поганого робити,- Микола Борисович занепокоївся.

-Обіцяю, що нічого проти законного з мого боку не буде.

-Ти знаєш же синку, що я тебе люблю,- Микола Борисович підійшов та обійняв сина,- я може взагалі передам тобі всі свої справи, а сам піду на пенсію.

  Артур взаємно обійняв батька:

-Я теж тебе люблю тату. Та ще рано говорити про пенсію.

-Ну тоді я не проти твоєї допомоги.

  Настя зрозуміла, що Артуру вдалося бодай хоч трохи помирився зі своїм батьком. А це означає, що їй більше не доведеться грати фіктивну дружину перед його сім’єю. Вже легше. Настя не поспішаючи йшла до воріт, Вирішила почекати Артура біля машини коли її наздогнав Ігор.

-Зачекай, поговорити хочу,-Ігор став навпроти Насті перегородивши їй дорогу.

-А хіба нам є про що говорити?-Настя була здивована.

-Ти мене привабила і я тебе захотів,- Ігор хотіло було доторкнутися до її волосся та Настя ухилилася.

-Навіщо все це?- Настя не повірила йому, а подумала, що він навмисне це робить щоб насолити Артурові.

-Обіцяю, що твій чоловік ні про  що не дізнається,- Ігор нахабно оглянув Настю з голови до ніг.

-Про що не дізнається?- Настя зробила вигляд, що не зрозуміла про що той говорить.

-Не прикидайся, я ж по твоєму погляду зрозумів, що тобі теж сподобався і у тебе загорілися очі,- Ігор задоволено засунув свої руки до кишень своїх джинсів,- я відчуваю коли подобаюся дівчатам і коли вони хочуть зі мною порозважатися.

-Ти…