Розділ 4

  Зайшовши на територію котеджу Настя була неабияк захоплена красою та вишуканістю. Ландшафтний дизайн милував, затримував на собі погляд. І це, не зважаючи на те, що на дворі осінь і пора цвітіння квітів пройшла, і більшість дерев розгубило своє листя. Великий басейн та тераса перед будинком вражали своїми масштабами. Не говорячи вже про сам будинок, який мав аж цілих три поверхи і був построєний із білого каміння.

-Нічого собі,- Настя не стала стримувати емоції,- коли ходив до школи, то ти жив в цьому будинку?

-Чому тобі це цікаво?- Артур задав зустрічне запитання.

-Та так. Можеш не відповідати,- Настя махнула рукою,- про тебе мені  нічого не цікаво крім того коли ти даси спокій мені і моєму батькові.

-Я вже говорив, щойно знайдемо статуетку,- Артур зупинився перед порогом будинку і несподівано поділився з нею своїми спогадами,- після смерті моєї матері, а вона померла коли мені було тринадцять, я хотів переїхати з цього будинку жити до своєї бабусі. Не хотів лишатися з батьком і його новою дружиною та її сином. На жаль, батько мене не відпустив і тому я зоставався і на далі мешкати у цьому будинку, але вже разом з мачухою та своїм зведеним братом.Та все-таки іноді я ночував у своєї бабусі в місті.

-Коли навчалася у школі, я і не знала, що твоя родина настільки зможна,- Настя подивилася на Артура,- знаєш, тепер я розумію, чому тебе не виганяли зі школи за твою погану поведінку.  Завжди тобі вибачали. Твій батько цьому зараджував.

-Ти думаєш, що моя поведінка була до такого рівня поганою? Настільки, що мене можна було навіть вигнати зі школи?

-Твоя поведінка, що тоді, що зараз не найкраща,- Настя підійшла до дверей,- давай скоріш зайдемо та покінчимо з цією виставою.

-Радий, що ти мені не суперечиш,- Артур задоволено подивився Насті у вічі та вона відвела погляд.

-Ти мене змушуєш,- сказала вона.

-Як і колись боїшся подивитися мені у вічі? А знаєш, у мене до тебе ось так зненацька виникла пропозиція,- Артур не поспішав заходити до будинку,- допоможи мені, а я допоможу тобі.

-А в чому ти мені зможеш допомогти?- Настя здивувалася сказаному Артуром.

-Я насправді про тебе все знаю. Знаю, наприклад, що твій колишній переслідує тебе, не хоче відпускати.

-Якщо знаєш, що у мене є колишній то навіщо питав чи не дівчинка я?- Настя теж відійшла від дверей очікуючи, що далі скаже Артур.

-Це не має значення. Ти головне слухай, що я говоритиму зараз. Я зроблю так, що він, тобто твій колишній впродовж у цього свого нікчемного життя і на крок до тебе більше не підійте. І навіть забуде, як тебе звати,- Артур говорив серйозно,- а ще допоможу твоєму батькові вирішити проблему з рекетирами які щомісяця вимагають ділитися з ними вашим прибутком від продажу товару з магазину. То як? Перейдемо на домовленість? Перед цим хочу запевнити, що з мого боку ніякого насильства не буде у твій бік і твого батька я теж не буду чипати.

-Дивуєш,- Настя аж розгубилася від такої пропозиції,- але…, що ти зробиш Сашкові? Він хоч і ненормальний, але…

-Нічого такого незаконного про що ти щойно подумала,- Артур перебив Настю,- скажеш йому, що ти зустрічаєшся з новим чоловіком. Тобто зі мною. Ото ж, коли він дізнавшись про це і все рівно насмілиться підійти до тебе з якимось там претензіями, буде мати справу зі мною. Колись я тебе ображав, а тепер буду захищати. То що скажеш?

-Звучить заманливо, але ти мене як не крути змушуєш погодитися. Бо якби моя воля, то я просто розвернулася і пішла. І зі своїм колишнім би сама розібралася,- та потім подумавши додала,- домовилися.

-Чудово,- Артур задоволено провів рукою по свої щетині,- заходимо. Постарайся не розмовляти. Ти мовчазна і покірна дружина.

  Настя зрозуміла, що все набагато складніше чим їй здавалося на початку. І план втекти та звернутися до поліції втратив свою силу. І взагалі чи це б допомогло? А може ще було б гірше, безкінечна тяганина і вимагання доказів. Та й в Артура напевне там є свої люди. У цьому Настя почала переконуватися, бо розуміла, що Артур непростий чоловік. Має зв’язки та вплив. І не тільки він, але і його родина. Не легше буде допомогти знайти статуетку і зіграти роль фіктивної дружини і на цьому розійтися, кожен у свою сторону. А щодо Сашка було б непогано, аби Артур і справді допоміг позбутися його переслідувань. А інакше це і не назвеш.

  Вона познайомилася зі своїм колишнім хлопцем коли навчалася в університеті. Сашко теж там вчився. Він до нею так красиво залицявся. Дарував квіти, цукерки…, запрошував на каву. Сашко її перше кохання, перший хлопець. І взагалі, Сашко перший хто говорив їй приємні компліменти та поцілував. Сашко той з яким вона втратила незайманість. Той, хто змусив її повірити у себе і позбутися усяких комплексів минулого. Тих комплексів, якими нагородив якраз цей самий Артур. Та Сашко дуже ревнивий, аж занадто. Своєю ревністю він настільки дістав Настю, що та врешті-решт не витримала і розірвала з ним стосунки без жодного сумління. Вже два роки минуло, як вони закінчили університет і два роки коли їхнім стосункам прийшов кінець. І ось, ці два роки Сашко, як божевільний не дає їй спокою і переслідує, нав’язує своє кохання, свою турботу, просить вибачення.

-Сашко, я тобі все вибачаю,- що разу відповідала Настя з надією, що він зрозуміє і відчепиться,- між нами багато чого було хорошого і я збережу про це найкращі спогади. Тільки хай кожен із нас йде своїм шляхом, будує нові стосунки.

-Настя, я без тебе не можу,- Сашко робив вигляд, що не чув її,- я хочу, щоб ми знову зустрічалися. Хочу, щоб ти вийшла за мене заміж і хочу, щоб ти була тільки моєю, назавжди. Я буду знову і знову тобі доводити своє кохання до тих пір поки ти не погодися зі мною. Ходитиму за тобою слідом поки ти не скажеш так…

  Поліція теж ні чим не зарадила, бо дядько Сашка працював поліцейським. І допомагав своєму племіннику у разі коли Настя писала заяву про переслідування. Спочатку Настя думала, що їй пощастило з хлопцем, бо настільке сильно він в неї закохався. Та потім почала думати , краще б було аби ніхто в неї не закохувався. А вона? Настя гадала і тоді і зараз, що до Сашка відчувала справжнє почуття кохання. Але потроху почали з’являтися сумніви. І починала замислюватися над тим, що може, це і не кохання було, а просто потреба, бажання бути комусь потрібною, необхідність підвищити свою самооцінку.