Розділ 3

   Насті, вже аж перед самісіньким ранком нарешті вдалося задрімати. Тому, скоріш за все вона не відразу почула, як до кімнати увійшов без стуку Амбал. Та потім  шум її все-таки розбудив. Розплющивши очі Настя від несподіванки за мить зіскочила з дивану, злякавшись Амбала, який навис над нею.

-Я тут приніс тобі одяг, їжу,- сказав Амбал посміхаючись до Насті,- ти мене не соромся. Добре?

-Ні, не добре,- Настя притулила долоню до своїх грудей намагаючись вирівняти подих,- хіба так можна лякати. І будь ласка вийди, щоб я могла привести себе в порядок.

-Ну, якщо ти просиш,- Амбал незадоволено стиснув губи і вийшов.

  Через годину Настя сиділа у кабінеті навпроти Артура, який розмовляв по телефону роздаючи накази.

-Щоб негайно, а не по можливості,- крикнув Артур у телефон,- інакше я з тобою по-іншому буду розмовляти. Ти зрозумів чи ні? Чекаю на твій дзвінок.

  Мабуть якісь темні справи, думала Настя, звичайно, що незаконні. Ні на що хороше цей негідник не здатний. У цьому Настя була ще й як переконана.

-З чого почнемо пошуки статуетки?- запитав грубо Артур.

-З інтернету,- Настя намагалася зберігати спокій,- можливо крадії виставили цю статуетку на продаж. А можливо її хтось вже придбав тому це ускладнить пошуки. Можна знайти колекціонерів статуеток і…

-Ви у поліцію заявляли про пограбування?- перебив Артур.

-Так, але поліції нічого не вдалося з'ясувати. Я не можу зрозуміти, що цінного у цій статуетці?- Настя задала це запитання з надією почути відверту відповідь.

-Це не твоя справа жира…,- та Артур різко затих, а потім додав,- обзиватися не буду.

-Не вже я і справді схожа на жирафу?- запитала Настя прищурив очі дивлячись на Артура.

-Не будемо відхилятися від справи,- Артур уникнув відповіді,- розмовляти будемо тільки по темі. Я віддав наказ знайти того, хто продав статуетку твоєму батькові. І знаєш, що результати є. Зараз ми поїдемо до нього разом.

-Ти хочеш, щоб я їздила скрізь за тобою?- а в подумках зраділа, бо це можливість втекти і звернутися до поліції.

 -Ти задаєш забагато запитань. А зараз встала і пішла за мною,- Артур швидким кроком вийшов з будинку і сів за кермо своєї машини.

  Настя сіла поруч і вони поїхали. Встигла помітити, що Боб з Амбалом теж поїхали слідом на іншій машині. Вони їхали мовчки містом. Виїхали вже за межі Києва коли Настя несміло поцікавилася:

-Ще далеко їхати?

-Ми їдемо у селище, що під Києвом. Саме там знаходиться цей…,- Артур затих, а згодом додав,- я міг би наказати своїм хлопцям привести його до мене та потім передумав, дізнавшись дещо цікаве.

-І що цікавого дізнався?- продовжувала запитувати Настя.

-Що це чмо, яке продало мою статуетку твоєму батькові працює на мого зведеного брата Ігоря. Отож ми їдемо до нього в гості. Зрозуміла?- Артур скоса подивився у бік Насті.

-Зрозуміла. Але я думаю, що статуетки там немає,- спокійно додала Настя.

-Думаєш, що ти розумна, а всі інші дурні,- підвищив голос Артур,- звісно, що статуетки там немає. Та вона там була і мені цікаво, як моя річ опинилася саме там.

-Напевне її у тебе викрав цей чмо, як ти говориш. А може ще гірше, твій зведений брат приклав до цього свою руку. Так що, може чмо викрав не в тебе, а у свого господаря і продав, бо потрібні були йому гроші,- Настя  намагалася розмірковувати логічно.

-Дякую, що пояснила, а то я ніяк не міг до цього додуматися,- Артур похитав головою посміхаючись,- тобі необхідно було детективом працювати, а не антикваром.

-То навіщо ми туди їдемо?- Настя намагалася допитатися до правди.

-Пізніше дізнаєшся. А поки що слухай далі. Мій зведений брат проживає зі своєю матусею та моїм батьком. Тому, якщо бути точнішим ми їдемо до мого батька. Ти краще скажи, чому ще й досі не заміжня?- Артур різко змінив тему.- Чи може ти ще й досі дівчинка?

-Це точно не твоя справа,- огризнулася Настя,- навіщо такі питання задавати взагалі. І чому це тебе так хвилює і тоді і зараз?

-Та просто так,- відповів Артур.- Чи дуже ти мене боялася у школі?

-Взагалі не боялася,- Настя відчула хвилювання,- я тебе ненавиділа, а зараз ще більше ненавиджу.  У школі мене  нікому було захистити і тому приходилося терпіти твої насмішки.

-Знаєш, мені соромно за свою тодішню поведінку. Тому прошу у тебе вибачення,- Артур зупинив машину біля розкішного особняка,- не знаю і сам, чому я тоді до тебе чіплявся. Але як там не було, все в минулому.

-Не очікувала, що ти попросиш у мене вибачення,- Настя була дійсно здивована.

-Питання в тому чи вмієш ти вибачити,- Артур виліз із машини, а Настя за ним.

-Вибачати вмію, але не тобі. Що ми маємо робити зайшовши в середину будинку?- Настя взагалі не уявляла, що її очікує далі.    

-Перш ніж зайдемо, ти повинна одягти оцю обручку,- Артур витягнув із кишені дві обручку одну з яких одягнув собі на палиць, а іншу простягнув Насті,- зіграєш роль моєї дружини. Саме тому ти приїхала разом зі мною сюди.

-Я тебе взагалі не розумію,- Настя і справді подумала, що вона не так зрозуміла.

-Мій батько хоче щоб я одружився на доньці його так званого товариша. Та я його обманув, сказав що вже одружений тому не можу виконати його прохання. Ніхто не буде мені вказувати, що робити. І тим більше він. Вигадувати нічого не треба. Ми з тобою вчилися в одній школі і саме з тих пір були закохані один в одного.

-Я не буду цього робити,- Настя хотіла знову сісти до машини та Артур перегородив їй дорогу.

-Ти забула мабуть про свого татуся,- голос Артура почав звучати погрожуючим,- хочеш, щоб з ним щось трапилося?

-Я погодилася з тобою шукати статуетку, а не грати роль твоєї фіктивної дружини. Навіщо ти мене насильно вплутуєш в свої брудні авантюри? І взагалі, ти міг би на цю роль вибрати більш покірну дівчину якій ти подобаєшся, а не ту яка тебе ненавидить. Чи може не має такої?- запитала Настя.