30. Фатальна помилка номер два

Назарів голос, що звучав у слухавці, чомусь здався мені сумним.

 — Як твоя конференція, коли додому? — запитав він. 

 — Завтра ввечері будемо в Києві.

 — А зараз, мабуть, гуляєте десь?

 — Та дівчата пішли блукати містом, а в мене щось голова розболілася, — я трохи покривила душею, бо нічого в мене не боліло, просто без Святослава Вікторовича мені вже не хотілося жодних екскурсій і прогулянок.

Я сиділа в номері і набирала на ноуті початок оповідання, яке накидала у зошиті ще в потязі. Це була “альтернативна історія” нашого з Шевченком знайомства і мої фантазії про все, що могло б бути, якби не всі ці дурні обставини… Зокрема, прямо зараз, коли до мене подзвонив Назар, я писала вельми гарячу сцену, куди вклала всі ті емоції, які накопичилися в мені за останні два дні. 

Конференція була носить нудною, і замість того, щоб слухати доповідачів, я продовжувала думати, що буде далі в моїй історії, тож зараз писалося легко, на натхненні, а Назар цим дзвінком моє натхнення перебив, тому я відчувала легке роздратування і бажання, щоб наша розмова скоріше завершилась.

 — Ти таблетку випила? — запитав тим часом Назар. — Треба добре відпочити перед дорогою.

Я мало не запитала, яку таблетку він має на увазі, але вчасно згадала про вигаданий головний біль і відповіла:

 — Ага, ну вже збиралася лягати, думаю, коли засну, все минеться…

Це був погано замаскований натяк, що пора б і попрощатися на сьогодні, і Назар, здається, його зрозумів, бо сказав:

 — Тоді лягай, не буду тебе затримувати. Добраніч, Ілоно. 

 — Добраніч, — сказала я.І додала. — Вибач, що сама не подзвонила, день був дуже насичений. 

 — Головне, що в тебе все добре, — відгукнувся він. — Ну добре, завтра тоді вже побачимося. Буду чекати твого приїзду з нетерпінням. 

 — Я теж, — швидко сказала я. — До зустрічі, Назаре!

У слухавці почулися короткі гудки — Назар завершив розмову. Я відклала телефон, перечитала написане мною і тільки зібралася продовжити сцену, перервану на найбільш “пікантному” місці, як телефон знову озвався, тепер уже не дзвінком, а сповіщенням про нове повідомлення. 

Я подумала, що це Назар і вирішила не відповідати, хай думає, що я сплю. Пописала ще трохи, а тоді все ж простягнула руку до телефону. Виявляється, то був зовсім не Назар. Мені написав Святослав Вікторович.

“Добрий вечір, Ілоно. Як усе пройшло? Вам було цікаво?”

“Добрий вечір, так, було дуже цікаво”, — одразу ж відповіла я і побачила, що він пише нове повідомлення. 

Треба було б хоча б із ввічливості спитати про здоров’я його дружини, але я встигла переконати себе, що вона симулянтка і маніпуляторка, тож принципово вирішила не говорити про неї. Аж ось телефон знову пискнув. 

“У мене до вас велике прохання, — написав Шевченко. — Я випадково видалив електронний лист з програмою конференції, а зараз маю написати статтю для сайту університету. У вас як учвсниці теж мав бути такий само лист, чи може, на самій конференції вам надавали електронні матеріали, можете їх мені перекинути? Буду дуже вдячний.”

Я відчула розчарування.Його тон був такий діловий, наче це зовсім не він учора був на самоті зі мною і говорив усі ті слова…Мабуть, він уже забув усе..

“Так, у мене були ті матеріали, зараз я перешлю їх вам”, — відповіла я так само сухо. 

Знайшла в ноуті потрібний файл і скинула йому. 

Він подякував, і на цьому наша розмова завершилася. Я зітхнула і вирішила, що пора справді йти спати. Адже завтра треба було рано вставати і їхати на вокзал. 

Я прийняла душ і якраз виходила з ванної, на ходу витираючи волосся рушником, коли знову почула звук нового повідомлення. 

Підійшла до столу, взяла мобільний і побачила, що мені знову написав Святослав Вікторович. 

“Ілоно, вибачте, але ви, мабуть, переплутали файли і надіслали мені не програму конференції, а дещо інше…”

Щось мені ті три крапки в кінці речення не сподобалися, і я хутко відкрила ноут та зазирнула у відправлені листи. Клацнула мишкоюпо злополучному файлу, і уколи він відкрився, мені захотілося зникнути не лише з цього міста, а й з країни, змінити ім’я, зробити пластичну операцію, що завгодно, аби тільки прогнати цей пекучий сором. Сором через те, що я, чи то з власної неуважності, чи з якоїсь злої примхи долі, справді переплутала файли, які знаходились поруч, і замість матеріалів конференції надіслала Святославу Вікторовичу своє еротичне оповідання з ним і собою в головним ролях…

Друзі, на цю книгу я відкрила передплату, але в перші дні ціна буде мінімальною, потім вона зросте, а після завершення роман ще подорожчає. Тож купуйте зараз і стежте за пригодами героїв, попереду найцікавіше! Сьогодні, завтра і післязавтра ви знайдете в нових главах подарунки - промокоди на безкоштовне читання інших книг!