25. Мій новий образ

Я дивилася на дівчат з благальним виразом:

 — На конференцію їду, треба гарно виглядати!

 — Та ти наче й так гарно виглядаєш, — озирнула мене з усіх боків Міра. — Що ще треба?

 — Я хочу пофарбуватися в блонд! — випалила я.  — І  наростити вії, але я подивилася ціни в салоні, і в мене немає стільки грошей!

 — Зараз модний стиль “Ля Натурель”, — блиснула Діна знанням французької. — Ти можеш взагалі не користуватися декоративною  косметикою, лише тоналку наносити на обличчя. І твій русявий колір волосся теж зараз на гребені моди. Нащо тобі той блонд?

Я наполягала на своєму. Звісно, я не могла зізнатися, що мені хотілося бути красивою, аби Святослав Вікторович звернув на мене увагу. Та я скоріше язика проковтну, ніж скажу це подругам. Але вони. вочевидь, щось таке запідозрили, бо пішли в коридор, про щось шепочучись між собоюб, а потім повернулися з якимись баночками і тюбиками без пакування і Міра урочисто сказала:

 — Ніка з триста десятої косметикою торгує, у неї якраз гаражний розпродаж, це фарба італійська, будеш платинова блондинка. Коробки немає, пошкодилась в дорозі, і Ніка її викинула, але зате вона зробила знижку двадцять відсотків!

 — І ось, — Діна дістала з пакетика з фарбою якусь коробочку і простягнула мені. У коробочці лежали великі, як лялькові накладні вії.  — Теж Ніка продала зі знижкою. Ось тут і клей до них. І значно дешевше, ніж у салоні нарощувати. Не сподобається — зняла й ходиш далі зі своїми!

Я підозріло глянула на вії.

 — В мене через них очі будуть заплющуватися під дією земного тяжіння…

 — Так, не капризуй тільки! — прикрикнула на мене Міра. — За твої гроші це оптимальний варіант. Або їдь “Ля Натюрель”!

 — А даси мені свій дорожній костюм, той, рожевий? — запитала я з надією. — Я буду дуже обережно з ним поводитися!

 — Якщо будеш хорошою дівчинкою, — суворо промовила Міра. — Так, Дінко, знайди якусь шматину, покласти їй на плечі. Будемо наводити красу…

Вона, як досвідчений перукар, видавила сіро-буро-малинову масу з тюбику і флакон, де вже була якась рідина. Потім закрутила флакон і заходилася ним калатати, щоб його вміст рівномірно перемішався. А тоді рухами художника почала пензликом наносити все таку ж сіро-буру масу на моє волосся. 

Я мовчки сиділа, мої очі сльозилися від їдкого запаху фарби. Цей запах викликав у мене сумніви, що вона дійсно виготовлена в сонячній Італії. Але обирати не було можливості, залишалося сподіватися, що блонд не зробить з мого волосся солому.

Витримавши тридцять хвилин, як було вказано в інструкції, Міра заходилася змивати фарбу. Потім намастила моє волосся якоюсь жирною маскою, і я сиділа так ще десять хвилин, аж поки не змила  і її і бігом підбігла до дзеркала. 

Підбігла — і обмерла. З люстерка на мене дивилася трохи перелякана дівчина з волоссям вже не русявим, але й не кольору благородної платини. Скоріше воно нагадувало кульбабку.

 — Ой, а чого я така жовта? — запитала я в Міри, як тільки дар мови повернувся до мене. 

Вона якусь мить дивилася на мене, ледь насупившись, а тоді заявила:

 — А мені подобається такий відтінок! Прямо Золотоволоска!

 — Анжеліка, маркіза янголів, — піддакнула Діна.

 — Може, можна змити? Перефарбувати? Затонувати? — в  легкій паніці спитала я. 

 — Ніка казала, що це не стійка фарба. Без аміаку, — не дуже впевнено сказала Міра. Вона певно, після перетворення “платинового” відтінку в колір юного курчати, вже не йняла віри рекламним речам Ніки. — Ти помий голову зараз ще раз. У мене є глибоко очищуючий шампунь. Може, він трохи змиє фарбу, і ти повернешся до свого кольору…

Того вечора я мила голову з глибоко очищуючим шампунем цілих три рази. Допомогло, як мертвому припарка, тільки шкіра на голові почала свербіти.

А вранці мене вдягли в рожевий костюм, наклеїли вії, які вкупі з “золотим” волоссям зробили мене схожою на ляльку Барбі і випроводили з дому зі словами:

 — Чоловікам подобаються білявки… Головне — вії не загуби!..