16. Справжня причина зникнення Єви

Як тільки я переступила поріг кімнати, дівчата тут же закидали мене питаннями:

 — Де ти була?

 — Хіба можна так зникати без попередження?

 — Совість у тебе є?

 — Совість є, — похнюпилась я. — Вибачте, я Єву шукала…

 — Ми вже думали, що тебе викрав якийсь маніяк, — пробурчала Міра. 

 — Все нормально зі мною, я трохи посиділа на другому поверсі, а потім зникло світло, і я пішла додому, — виправдовувалася я, обачно не згадуючи, що я сиділа там не одна. 

 — Що з цих філологів візьмеш, — знизала плечима Діна. — Йде на вечірку, а потім весь вечір просиджує десь подалі від людей.

 — Це все тому. що її Назара немає, вона за ним засумувала і пішла плакати на другий поверх, — висунула версію Міра.

 — Все, я йду спати, — буркнула я. — Поки ви тут не добалакалися до чогось зовсім неймовірного. 

Але коли я вже при світлі ліхтарика  розстеляла ліжко, мій телефон задзвонив. Це була пропажа — Єва. І тепер уже настала черга мені виговорювати подрузі тими ж самими словами, які щойно чула від дівчат — і про Євину  совість, і про телефон, який не відповідав, і про маніяка…

 — Ой, Ілонко, зі мною таке сталося! — Єві як з гуски вода були всі мої докори. — Уяви собі, у мене несподівано почалися критичні дні! А я ще й світлу спідницю одягнула! І один хлопець, його звуть Костя, повів мене додому, він недалеко від універу живе, в нього є молодша сестра, вона дала мені свій одяг і все необхідне, я навіть не знаю, щоб робила без них! А дзвінка твого я не чула, бо мій телефон лежав у сумці, а сумка стояла в коридорі, а ми з Костею і Анею в кімнаті сиділи, дивилися кіно і піцу їли. Тому я й побачила пропущені, лише коли додому дісталась! От, вирішила передзвонити, хоч і пізно, та я знаю, яка ти нервова…

 — Отже, в тебе новий краш, той Костя? А як же Святослав Вікторович. який тебе сьогодні на вечірку запросив? — підколола Єву я. 

Вона якусь мить помовчала, а потім сказала винуватим тоном:

 — Та взагалі-то він мене не запрошував… Ну, то я сказала, щоб тебе подражними. Вірніше, я-то сказала, що йду на вечірку, а він відповів, що теж буде, бо йому випало чергувати, але він не говорив мені, що ми підемо туди разом…

 — Ну не говорив то й не говорив, мені яка різниця, — сказала я нібито байдужим тоном, а насправді радіючи з того, що Шевченко зовсім не був поведений на Єві. Незважаючи на всі її НЛП-штучки, він пив чай у аудиторії зі мною і потім тримав за руку мене, коли ми спускалися темними сходами…

Єва тріщала про Костю, а мені так хотілося розповісти про свою пригоду, та щось ніби зупиняло, якийсь внутрішній голос, котрий шепотів: “Хай це буде лише ваша таємниця. Нехай ніхто про неї не знає…”

 — А ти що там, добре відпочила? — зрештою згадала про мене Єва.  — Ні з ким не познайомилась?

 — Ні, — відповіла я. — Та я й не планувала. 

 — Ну, так не годиться, — сказала подруга невдоволено. — Бо так і помреш старою дівою з сорока котами.

 — Ну, мені до старої діви ще далеко, — усміхнулась я. — Років двадцять в запасі є…

 — Якщо не почати шукати свою половинку” зараз, то з кожним роком шанси знайти її будуть стрімко зменшуватися, — повчала мене Єва. — Ну, не хвилюйся, у КЕості є класні друзі, когось тобі підберемо…

 — У мене є Назар, — нагадала я їй. 

 — Ну, він не крутий… Звичайний хлопець, — промовила Єва. 

 — Мені й не треба крутого, Назар цілком мене влаштує. 

 — Івсе ж, якби їх було хоча б двоє, тобі було б більше шансів вибрати щось путнє, — повчала мене Єва.

Тут Міра підійшла і вихопила телефон з моїх рук. 

 — Єво, ми збираємося спати, а Ілона нам заважає своїми балачками, — сказала Міра, анітрохи не церемонячись.  — Завтра в універі поговорите. Добраніч. 

І вона, незважаючи на моє обурення, натиснула на кнопку “Відбій”...