11. Небезпечні жарти

Назар дивився на мене і мовчав, осмислював тільки що почуте. А потім уточнив:

 — Що ти маєш на увазі?

 — Та нічого, то я так, жарт. Невдалий, — я відчула, як кров приливає до мого обличчя. 

 — Ясно, — Назар кивнув.  — Тоді я піду. Бувай, Ілоно. 

 — Ти що, образився? — я поглянула на нього винувато. — Вибач, я не хотіла нічого такого… Та дурна фраза… То все Єва!

 — А я думав, що вся справа в цьому вашому викладачеві, — відповів прозорливий Назар. 

 — Ти про що, я не розумію, — насправді я здогадувалася, що він здогадується… Коротше, погана з мене акторка, все на обличчі написано. 

 — Про те, що я бачив, як ти на нього дивилася. У тебе вогники в очах засвітилися…

 — Які ще вогники? На нього взагалі-то Євка око поклала. І домовилася на вечорі з ним зустрітися. Я тут взагалі ні до чого…

 — Тільки от ти сказала мені не закохуватися… Бо в мене немає шансів? — він дивився мені в очі, і я бачила, як на його завжди спокійному обличчі відбивається неабияке хвилювання. Немов те, що я зараз скажу у відповідь — це для Назара було питанням життя і смерті. 

 — Та це все Єва! — хай вибачає подружка, але вона сьогодні була цапом-відбувайлом в усіх моїх виправданнях. — Це вона якогось психолога слухала на Ютубі, і той дав пораду, що якщо хочеш викликати в людини почуття до себе, треба сказати йому “Не закохуйся в мене”. Бо мозок частки “не” не розуміє! Отже, кажучи “не закохуйся”, я…

Я замовкла, зрозумівши що ходжу зараз по тонкій кризі. Але Назар продовжив за мене:

 — Ти хочеш, щоб я в тебе закохався через якісь твої афірмації?

 — Ну я ж кажу, то був жарт… Просто вирвалося не в тему…

 — А якби я дійсно закохався, що б ти робила? — якось навіть суворо запитав Назар.

 — Я думаю, що це все неправда. Все це НЛП — то лише тема, яка популярна в інтернеті, тож її й мусують. Неможливо якимись словами змушувати людину робити те, що вона не хоче… Навіть гіпнотизери таке кажуть — під гіпнозом людина не зробить щось таке, що в звичайному стані було б для неї табу…

 — Е ні, ти від відповідальності не втікай, — я не розуміла, він жартує чи говорить серйозно. На обличчі Назара не було усмішки, але його очі… вони так дивилися на мене, що в мене в животі запурхали метелики.  — Ти промовила чарівну фразу і тепер я закохався. Які твої подальші дії? Є якась протидія? Словесна формула навпаки?

 — Це треба почитати… послухати… Я не спец в НЛП, — зовсім розгубилась я. 

 — А якщо так? Може допоможе? — він раптом зробив крок ближче до мене і торкнувся губами моїх губ. Це був швидкий, трохи незграбний поцілунок, але його несподіваність плюс те, що будь-якої миті хтось міг з’явитися в коридорі і нас побачити, додали гостроти відчуттів. 

Раптом, ніби опам’ятавшись, ми обоє відступили одне від одного.

 — Ні, не допомогло, — похитав головою Назар. — Не можу я перестати тебе кохати. Бачиш, що буває, коли нехтуєш технікою безпеки…

 — Ти дурень, — сказала я.  — Я ж повірила, ну на якусь мить…

Відчувала, як моє серце досі не вгамовується, шалено калатає в грудях, віддаючись аж у вухах. 

 — Та все нормально, — Назар усміхнувся. — Спершу ти пожартувала, тоді я…. Ходімо до гуртожитку? Чого нам тут стовбичити…