5. Справи сусідські

Спершу я хотіла подзвонити Єві і розповісти про цю записку, навіть телефон дістала, але вчасно згадала, як подруга “запала” на нового викладача. Ні, не буду їй розповідати подробиць, скажу, що ми зі Святославом Вікторовичем просто обговорювали мою майбутню дипломну. Зрештою, це ж так і було…Я цінувала дружбу з Євою і не хотіла ставати їй на заваді в справі завоювання серця Шевченка. Хоча й сумнівалася, що у неї щось вийде…

А я сама, як кажуть, “відбулася легким переляком”, і тепер весело чимчикувала до гуртожитку, куди вчора не з’явилася, заночувавши у Єви. Ну, своїх сусідок Міру і Діну я попередила, написавши  в наш  чат, де ми вирішували різні побутові питання, наприклад, хто коли миє підлогу і виносить сміття. 

Міра і Діна навчалися на фізкультурному факультеті, вони були спортсменками, волейболістками, і постійно жартома називали мене “Чахликом Невмирущим” , бо я була, на їхню думку, занадто худа і бліда. І скільки я не доводила, що це мої генетичні особливості, закладені матінкою-природою, дівчата наполягали, що якби я щоранку намотувала разом з ними кола на університетському стадіоні, то мала б значно кращий вигляд. Але вранці я воліла поспати зайві десять хвилин, від занять з гантелями в мене боліла спина, під час занять з йоги я підвернула ногу… Коротше, спортсменки визнали мене абсолютно непридатною до фізичного розвитку і залишили в спокої, а я була безмежно тому рада…

Зараз, переступивши поріг кімнати, і почувши смачний аромат яєшні, я відчула, як у мене почала виділятися слина. Дівчата сиділи за столом і збиралися обідати. Побачивши мене, Міра першою вигуккнула:

 — А ось і наша блудна донька! Ілоно, ти де ночувала? Може, нарешті, знайшла собі хлопця?

 — Я ж вам писала, що заночую в Єви, — я роззулася, взяла свою тарілку з виделкою і теж сіла за стіл. — Я голодна, як вовк! 

 — До речі, приходили сусіди згори, — сказала Діна, вимочуючи соус з тарілки шматочком чорного хліба. — Пропонували разом відзначити перший день навчання!

 — У нас, як завжди, і з нашими продуктами? — я іронічно гмикнула. Над нами жили троє хлопців, теж фізкультурників, які вирізнялися повною неспроможністю вести хоча б якесь господарство. Всі запаси, привезені з дому, вони з’їдали впродовж перших двох днів, ще якийсь час харчувалися пиріжками з магазинчику, що базувався прямо в холі універу, але скоро в них закінчувалися гроші, і вони починали “колядувати” по всьому гуртожитку, напрошуючись на вечерю то тут, то там. До нас заявлялся найчастіше, бо вважали, що сусіди мають виручати одне одного. 

 — Сказали, що випивку принесуть, — відізвалася Міра.  — Мабуть, ще мають трохи грошей, ну завтра з них залишиться тільки пшик…

 — Та хай приходять, — сказала добра душа Діна.  — Що нам, шкода? Я поїду в суботу додому, ще привезу харчів. 

Вона жила в приміському селі, тож їздила додому щовихідних. Мені ж добиратися було значно далі, і я їздила провідати батьків раз на два-три тижні. Іноді, під час сесії, коли кататися туди-сюди не було коли, батьки передавали мені сумки з продуктами через знайомого водія  автобуса, а частіше просто кидали на карту якусь суму грошей, я йшла в супермаркет і купувала, що треба. 

 — Тобі просто подобається Бодя, — пирхнула Міра. — Ну так, Діночко, іноді шлях до серця чоловіка справді лежить через шлунок… Але більше їх приваблюють інші органи…

 — Ну, в мене всі органи на місці, — Діна встала з-за столу, підійшла до дзеркала, що висіло на стіні і покрутилася перед ним, гордо виставивши вперед обтягнений синьою футболкою чималий бюст. — А якщо й подобається мені Богдан, то що тут такого? Здається, нікому я дорогу цим не переходжу, хіба ні?

 — Ну, ти будеш з ним на кухні цілуватися, Ілонка, як завжди, буде вести філософські бесіди з Назаром, а мені залишиться Артем, з якого і слова не витягнеш! Все тупить у свій телефон, теж мені кавалер! — пробурчала Міра.

 — Хто тобі заважає знайти гарного хлопця і запросити в гості? — філософськи зауважила Діна. — Отож насмажимо картоплі з домашньою ковбасою і салат з помідорок настругаємо! Ілонко, сходи по хліб, і ще купи пляшку пепсі чи кока-коли!

 — О’кей, — відповіла я. — Тільки ваша вечірка має завершитись об одинадцятій, бо в мене ще багато роботи!

 — Що за робота в перший день навчання? — вражено глянула на мене Міра. 

 — Треба скласти список літератури для дипломної.

 — Та, коли ще та дипломна! — сусідка махнула рукою. — Ілоно, не будь такою занудою! Життя так швидко пролітає, потрібно вчитися радіти йому, а не забивати собі голову різними там списками!

 — Ага, біда з цими філологами! — підтакнула Діна. — Так, сьогодні табу на навчання! Дозволяється лише застілля і легка розпуста! 

Я закотила очі, але хіба тих дівчат переможеш у дискусії — їх двоє, а я одна…