3. "Залишіться на хвилинку"

Я так розхвилювалась, що майже не чула нічого із лекції нового викладача. Сиділа і малювала щось в позиченому Євою зошиті позиченою нею ж ручкою. Створювала видимість напруженої розумової діяльності. А однокурсники кілька разів так реготали з жартів Святослава Вікторовича, що до аудиторії навіть зазирав викладач, що читав лекцію в сусідньому кабінеті. Думав, що лектор десь вийшов, і студенти залишились самі. Та побачивши колегу на своєму місці, він, зробивши нейтральний вираз обличчя, швидко зачинив двері. 

Я відчувала роздратування через те, що Єва шепотіла мені на вухо:

 — Він такий класний! Тобі пощастило, що ти будеш писати в нього “диплом”! 

 — Та ти знущаєшся, не інакше, — пирхнула я.  — Він же тепер буде мені мститися за  те, що я зробила…

 — Хіба ти зробила щось страшне? Не гвіздком же ти його машину подряпала! І не з балончика розмалювала! Подумаєш, помада, це навіть пікантно…

Я закотила очі до стелі, і саме тут Святослав Вікторович поглянув на нас і запитав:

 — Дівчата в останньому ряду, ви, здається, щось хотіли додати до теми, яку ми обговорюємо? Не соромтесь, але кажіть голосніше, щоб усі чули!

 — Ми нічого…  Просто казали, що згодні з вашим твердженням щодо… е-е-е, — Єва, підвівшись, мигцем глянула на дошку. — Основних способів словотворення в українській мові! — випалила вона з виглядом старанної відмінниці.

 — Я дуже радий, що вас зацікавила ця тема, — усміхнувся він Єві. — Можливо, на наступну нашу зустріч ви підготуєте презентацію про всі ці способи?

 — Так, — подруга виглядала спантеличеною. — Добре…

 — Лише без штучного інтелекту, домовились? У мене друга спеціальність “комп’ютерні технології”, тож я все це одразу розрізняю, — сказав він, уважно дивлячись на Єву. 

 — Авжеж, — та чомусь почервоніла. — Добре, я все зроблю…

 — Чудово, дякую, можете сідати, — він кивнув їй і продовжив свою розповідь. Мене старанно ігнорував, навіть не дивився в мій бік. Ой, це явно не передвіщало нічого хорошого. Я вже уявила собі, як ходжу за ним з дня на день. переробляючи свою дипломну, а він дивиться на мене своїми виразними сірими очима і каже: “Бондар, ви бездарність! Вам ніколи не захистити цю роботу!”

 — Ти чула, він сказав мені підготувати для нього презентацію! Сто відсотків, я йому сподобалась, — шепотіла тим часом мені на вухо Євця, зовсім забувши про зрадника-Кирила, за яким вчора так гірко плакала.  — Мені треба терміново наростити вії і зробити брови, прямо сьогодні піду… Щоб коли ми зустрінемося, він дивився лише на мене…

 — Угу, — буркнула я, продовжуючи розмальовувати зошит. — І  будете ви жити довго і щасливо… Може, ти спокусиш його, а потім замовиш за мене словечко? Щоб я нормально захистилася…

 — Авжеж, замовлю, — лукаво усміхнулась Єва. — Мені не шкода… Життя нарешті вирулило на білу смугу…

***

Я ж про своє власне життя цього сказати не могла. Після завершення лекції сподівалася тишком-нишком прошмигнути в двері, але раптом почула суворий голос Шевченка:

 — Ілоно, зачекайте хвилинку, потрібно вирішити деякі організаційні питання. 

Я спіткнулася на рівному місці. Починається! 

Кинула панічний погляд на Єву. Та підморгнула мені, мовляв, не бійся, зараз я все порішаю. І ми разом рушили до столу Святослава Вікторовича, який зосереджено переглядав якісь свої записи. Коли всі студенти вийшли, і в аудиторії залишились тільки ми троє, він підвів голову і поглянув на Єву:

 — Ви щось хотіли уточнити щодо презентації?

Вона ковтнула слину, зачаровано дивлячись на нього:

 — Я… та ні, я не хотіла нічого, просто ви сказали Ілоні залишитись…

 — Так, я сказав Ілоні залишитись, — кивнув він. — А вам усього доброго. 

Єва високо підвела брови, на її обличчі читалась образа. 

 — До побачення, — сказала вона тоном аристократки, яку не запросив на бал її кавалер. Розвернулася і тримаючи голову високо піднятою, рушила до дверей. Вже відчинивши їх, вона озирнулася і стала мені шось показувати на мигах, але я не розуміла, що подруга хоче сказати. Та й не до цього мені було. Вся моя увага була прикута до суворого обличчя Святослава Вікторовича, який дивився прямо на мене, і в його очах я бачила непохитний вирок…