( Не) Його дівчата

2 розділ 2

Закриваю обличчя руками.

Хіба може бути ще сильніше боляче?

Заради цієї дитини він готовий зробити все. Навіть майже на рік відмовитися від бізнесу, але ж у Арбеніна кожна хвилина саме в нього була вкладена. Він майже навіть і не спав, вічно займався справами!

А як же мої дівчатка? Мої солодкі янголята?

Заради них він не готовий був пожертвувати нічим!

А я ж і не потрібно було нічим жертвувати! Усього лише... Просто дати їм трохи своєї любові. Трохи часу. Хіба це так складно?

Але ні.

Усе, що готовий був дати їм Арбенін, це пухка пачка купюр, яку він кинув мені просто на коліна. Щоб я позбулася їх!

Спогади накочуються, наче це було тільки вчора.

Немов я зовсім не змінилася і досі та маленька дівчинка, що тремтить під дощем.

Закохана в нього так, що душу за нього готова була віддати!

Я ніби знову опиняюся там.

Незграбно переступаю з ноги на ногу в холі готелю.

Промокла наскрізь. З плаща, та й із сукні, ллє просто струмком!

Замерзла до жаху, поки чекала ЙОГО біля входу в готель. Благо, я ще знаю його розклад на кілька найближчих тижнів. Інакше зустрітися з Ярославом не було б жодних шансів!

Руки заклякли, зголодніла теж до жаху. Чи жарт, п'ять годин простояти, та ще й під холодним осіннім дощем!

Порилася в сумочці, щоб знайти шоколадку. У мене завжди з собою є. Кілька. Останнім часом мені це просто необхідно. Якщо не поїм чогось солодкого, мене починає трясти.

І, - о, щастя! Знайшла свою, тепер уже, недійсну перепустку.

Адже я була його помічницею. Помічницею Ярослава Арбеніна, одного з найблискучіших мільярдерів країни!

Ця перепустка стала, нехай і не ключиком до щастя, але можливістю пройти всередину готелю і хоч трохи зігрітися, сховатися від дощу.

Бо сьогодні важлива конференція, на яку з усієї Європи злетілися найвпливовіші та найбагатші люди. Просто так навіть у хол готелю не пустять!

Так. Я хотіла бути гордою.

Хотіла, щоб він ні про що не дізнався!

Особливо після того, як він так зі мною вчинив!

Адже... Ми були щасливі! Провели останні кілька тижнів тільки вдвох. Арбенін викупив для нас цілий готель, і це був найщасливіший час у моєму житті.

Він говорив, що кохає. Що тільки зі мною почувається живим! А я в одну з ночей знайшла обручку в кишені його штанів!

Яка же я була щаслива! Поїхала ненадовго додому, мріючи вже про те, що у нас буде сім'я! Ми будемо разом! Назавжди!

Тільки Арбенін зник, а після... Після мені надіслала повідомлення моя подруга. Про те, що виходить заміж. І сотні фотографій. З ним. З моїм Арбеніним!

Ось для кого була та каблучка! А не для мене!

А я зрозуміла, що вагітна...

Сама народжу. Сама ростити буду. Він не гідний після того, як зі мною вчинив!

Адже він навіть не подзвонив. Не попрощався. Нічого, чорт забирай, не пояснив! Навіть не попросив вибачення...

Хоч я сама того ж дня, коли отримала ці фото, викинула свій телефон разом із карткою! Змінила номер. Але...

Ярослав міг би мене знайти, якби захотів.

Для такого, як він, це взагалі дрібниці!

А я... Я ледве з розуму не зійшла. Особливо коли дізналася, що я вагітна!

Але...

Адже це і його дитина... Теж...

А ще... Ще я хочу подивитися йому в очі.

У ті очі, які дивилися на мене з такою любов'ю.

Зрозуміти, чорт забирай!

Чому? Чому він так зі мною вчинив?

Якщо через контракт, то... Міг би хоча б зустрітися. Поговорити. Пояснити мені щось! А не просто зникнути з мого життя!

Кажуть, це жахливо, коли когось кидають по смс. Або за повідомленням у соціальних мережах чи електронною поштою. Але він навіть цього не зробив. Просто... Просто викреслив мене. І все.

Наче й не було.

І сьогодні я роблю відчайдушну спробу розповісти йому про все!

На мене дивляться з... Легким презирством, здається. В очах персоналу явно читається, що вони просто мріють, щоб я скоріше звідси забралася. Але, звісно, вигнати помічницю Арбеніна ніхто не наважиться. А я просто стою осторонь. Може, він узагалі не приїде?

Уже надто довго.

Усі гості давно зібралися.

Збираюся вже розвернутися і піти, як раптом завмираю на місці.

Бо в хол готелю входить ВІН.

І серце знову готове розірватися. Вилетіти з грудей.

Голова паморочиться, а коліна підгинаються.

Красивий. Який же він диявольськи красивий.

І енергетика від нього така... Що захоплює дух. І ґрунт одразу йде з-під ніг.

Як і тоді. Подивилася в його очі, і просто пропала.

А коли він поцілував мене... Своїми такими гарними, чуттєвими губами.... Коли ТАК подивився, як дивляться тільки на єдиних. На коханих... Хіба я могла встояти?

- Яр...

Я роблю крок уперед, і тут же знову завмираю.

Слідом за ним входить гарна блондинка. Мілана. Впевнено кладе руку на його лікоть. А Арбенін обвиває її талію, притягуючи до себе.

Клацають камери. Журналісти, звісно ж, усе знімають.

А він...

Він нахиляється до її обличчя. Бере його у свої долоні, і....

Цілує.

Довго. Тягуче. Солодко.

Як цілував колись і мене!

Сльози обпікають.

Я починаю задкувати. Ховаюся за колону.

Боже! Яка ж я дурепа! На що я тільки сподівалася?