1 розділ 1

  - Агата Харманівна! У нас знову прорвало каналізацію.

   Чоооооорт. Ну ось. Знову.

   - Я ж казала викликати майстра. Ще минулого разу, коли в сімнадцятому номері труба забилася і наші відвідувачі ледь не плавали в номері!

   І довелося виплатити їм за це таку компенсацію, що півроку можна було утримувати готель.

   Але, на щастя, вони не стали цього розголошувати. Репутація готелю це його життя. Зіпсуєш, хоч чим-небудь, і все. Пиши пропало. Легше з нуля починати, ніж відновити втрачену репутацію!

   - Агата Харманівна. Але ви ж пам'ятаєте. Він тоді сказав, що всю систему потрібно міняти. Повністю. А ми так і не змінили. Ось і... Прорвало!

   Чорт. Так. Не можу сказати, що я забула.

   Просто сподівалася, що майстер той дуже сильно перебільшив проблеми з системою. Прочистив тоді, і все добре ж було. Усе працювало без перебоїв. До сьогоднішнього дня. І я вже й розслабилася. Інших проблем повно!

   - Агата Харманівна.

    Настя сідає за стіл, важко зітхаючи.

   - Може, все-таки попросимо допомоги в Арбатова? Адже для нього це копійки. А ми на плаву залишимося.

   Втомлено потираю перенісся.

   Олександр і так мені занадто сильно допоміг.

   Коли я дізналася, що вагітна...

   По суті, у мене взагалі нікого не було, хто міг би допомогти й підтримати!

   Батько знайшов мені вже нареченого. І змусив би позбутися дитини! У нашій родині і в наших традиціях саме батьки видають заміж дочок. У дівчини взагалі немає права голосу і вибору. А стосунки до весілля категорично заборонені!

   У мене не було нічого. Крім... Крім моїх крихіток усередині. У мені.

   Ні роботи. Ні грошей. Ні житла, адже університетський гуртожиток зовсім не місце для матусі з дитиною! Тоді я ще не знала, що моїх маляток двоє...

   Навіть освіти, і тої толком не було! Лише закінчила перший курс!

   Олександр, чоловік моєї подруги Діани, просто мене врятував! У всіх сенсах!

   Із жахом думаю про те, що б зі мною було б, якби не він!

   Не було б моїх крихіток. Батько видав би мене заміж і щоб приховати ганьбу, змусив би їх позбутися. І зробити операцію. Щоб чоловік був упевнений, що він у мене перший.

   Олександр мене сховав. Купив мені цей готель.

   Далеко від усіх. Практично далеко від усієї цивілізації.

   На краю скелі. Прямо над самим морем. Тут я могла сховатися від усіх. Від усього світу!

   Грошей дав. І багато. На перший час. Щоб підняти готель на гідний рівень.

   І я обіцяла все повернути.

   Я повинна була сама вже далі з усім впоратись!

   Але...

   Хто ж знав, що будівля занадто стара.

   І мій розкішний ремонт практично пішов прахом.

   Уже дуже скоро все почало обсипатися. І нескінченні проблеми з усіма системами, які регулярно ламаються і виходять з ладу.

   - Ні, Настя. Олександр і без того мені занадто багато допомагав. Цього разу ми маємо впоратися самі. Де дівчатка?

   Малятка мої. Моє щастя. Мої два маленьких янголятка.

   Заради них це все. Заради них я живу. Заради них маю стати успішною! І піднятися на ноги!

   І...

   І якщо я коли-небудь ще зустрінуся з їхнім батьком, то буду гордою і незалежною! Тією, хто домоглася всього сама! Нехай знає, як сильно він помилився!

   Хоча...

   Краще б із ним, звісно, не зустрічатися. І про моїх малят він не дізнається. Ніколи!

   - Мучать викладачку англійської.

   Настя посміхається. Хто не посміхнеться, тільки згадавши про моїх дівчаток?

   Вони займаються в мене вже всім, чим тільки можна. Я хочу дати їм найкраще. І я їм це дам!

   - Чому мучать?

   - Тому що їм не цікаво. Вони хочуть, як і ви, зустрічати гостей. І брати участь у святі. А ще кататися на поні, яких нещодавно привезли. А замість цього їм доводиться сидіти в чотирьох стінах і повторювати слова.

   - Бідолашна Олена.

   Я сміюся, уявляючи собі, що вони їй там влаштовують.

   Поні привезли в наш сад тільки сьогодні вранці. Звісно. Вони вже встигли побачити їх із вікна.

   - Натомість ваша ідея з садом і розвагами стала неймовірно вдалою. Гостей досить багато. Реклама теж добре спрацювала.

   - Сподіваюся, їх стане ще більше, Настя. Бо інакше... Ми просто прогоримо!

   - Час, Агато Харманівно. Наші особливі гості вже скоро мають прибути.

   - Так, я пам'ятаю. Дякую. Ти можеш іти.

   Замикаю двері на ключ. Витягую з шафи мереживну білосніжну сукню.

   Це для нас робота, а для гостей відпочинок і свято. Тим паче, що наші нові гості приїхали сюди на медовий місяць. Усе має бути красиво. Ідеально!

   Поправляю зачіску, над якою поворожили стилісти з самого ранку, як і над макіяжем.

   Беру з вази розкішний букет  білих лілій, який вручу молодій дружині. Акуратно промокаю кінчики, щоб не накапало на сукню. Одягаю на себе сліпучу посмішку і виходжу до сходинок, що ведуть донизу розкішного холу.

   Тут і справді все гарно. Просто сяє. Білизна й золото. Як у справжнісінькому палаці!

   Тільки маленькому і від цього ще більш неймовірно затишному.

   Що б хто не говорив, а я обожнюю цей готель. І цю роботу!

   З усмішкою думаю про те, що, напевно, можна буде скоро брати і моїх янголят. Будуть разом зі мною зустрічати гостей!

   Час.

   Роблю знак, і зал огортає ніжна музика.

   Двері відчиняються і в них входить наречена. Мабуть, просто з весілля, бо вона у весільній сукні. Через яку явно проступає зовсім немаленький уже живіт.

   Посмішка застигає.

   Судорожно чіпляюся пальцями за білосніжні перила. Щоб ось просто зараз не повалитися сходами вниз. І не переламати собі всі ребра.

   Тому що за нею...

   За нею в залі з'являється ВІН.

   Дбайливо притримує її за лікоть, а потім бере за руку і переплітає пальці.