Епілог.

Ярослав приклав дуже багато зусиль, аби витягнути Мишка. Спочатку вилікувати, потім поставити на ноги і аж тоді взявся за його переведення «в штаб писарем». Та хлопець виявився не з боязких. Став рогом і відмовився від затії відсиджуватися в тилу, поки його побратими в окопах відбиваються від ворога. 
Хлопцю неймовірно пощастило. Можна сказати, народився в сорочці. 
Вони дійсно підірвались на міні. Та Мишкові вдалося вижити. Врятувала якісна амуніція та відмінні фізична підготовка. Хлопець зумів вдало вистрибнути. Дивом знайшов поселення, в якому жило з десяток людей. Одна бабця взялася виходити хлопця. Допомогла вибратись з того світу. Мишко був надзвичайно вдячний старій жінці. Повідомлення про його загибель відправив побратим. Неподумавши. На емоціях, які були геть недоречні в цій ситуації. Вже й пожалував про це і відповів перед командуванням за це. Та зробленого не виправиш. …

Та жінка сама звʼязалась з командуванням. Знала куди звертатись. Михайло їй все розповів. Так і знайшлась пропажа. Так і знайшов його Ярослав та переправив у госпіталь, де вже над хлопцем чаклували спеціалісти. Жінка ж, відмовилась покидати свою домівку, натомість попросила рубати русню ще відчайдушніше. Єдим було її бажання, бо сина вже втратила на цій війні. 
Попри все, Дорошенко зміг дотиснути начальство хлопця і відпустити Мишка на два тижні після лікування додому.
Про весілля, ясна річ, не йшлося. То був чистої води експромт. Основна дія повинна була відбутися за інтимної тихої обстановки з коханою. Але вже дуже гарно ліг на руку букет лілій, що купив Мишко для матері і оксамитова коробочка з каблучкою, що вже тиждень пекла кишеню Дороша. 
Хіба Ярослав здався? Ні! Він чемно дав час своїй жінці оговтатись, самоствердитися і досягти всього того, чого прагнула. Не схотіла допомоги? Ну і добре. Він допомагав так, щоб вона про це не дізналась. І, чоловік сподівався, що не дізнається. Загалом, він нічого і не зробив. Вона дійсно зробила все сама. Все змогла. І от тепер, з чистою душею та сумлінням, він брав за дружину кохану жінку. 
Вони не влаштовували гучного свята. Не на часі. Та й нема коли.. Мишкові скоро повертатись. 
РАГС, молочного кольору трикотажна закрита сукня на довгий рукав, бо дні ставали все холоднішими. Відклала свої квітчасті сукенки, але хотілось дуже. Все ж це її візитівка. Але обрала більш стриману, світлу, теплу. Середина жовтня врешті-решт. Фати не було. Навіщо? Вона ж не цнотлива юнка. Просто прикрасила своє довге волосся живою гіпсофілою заколовши пасма на бік, та підкрутивши кінці плойкою. Чарівно і елегантно. До рук взяла маленький букетик з тих же білих лілій. З гостей були Сергій з дружиною, з якою помирився, коли їздив за кордон, син, батьки Ярослава та мати Лізи, яка все таки вибачилась за свої необачно сказані слова про пасинка. І хоч видно було, що Ліза не до кінця прийняла вибачення матері, все ж була рада її бачити на їхньому святі. 
Скромний банкет влаштували  в її ж кафе, від якого всі були в захваті. Ну і фотографій звісно наробили до стобіса. Вже й ноги і плечі боліли, а фотографиня все бігала навкруги з фотоапаратом. 
Мишко голосніше за всіх кричав «гірко», наче він не син, а батько. Мати Ярослава була задоволена вибором сина. Тішилась від такої невістки. Хоча прекрасно розуміла, що якби не підпустила його Ліза до себе, то й не породичалися б. А так, молодець дівка. Всіх в напрузі потримала. 
 

Хотілося б, звісно думати, що фіналом в цій історії стала б перемога у війні. Але, на жаль, Мишко за кілька днів поїхав. І в телеграм стрічках знову почали зʼявлятись новини про неконтрольовані вибухи в росіі. Не сказати, що Ліза не хвилювалась. Хвилювалась звісно. Але тепер Ярослав старанно оберігав кохану від поганих новин, які б змушували її стресувати. Адже на весні вони чекають поповнення. Мишкові ще не казали, бо ще зірветься з місця.  А він ще потрібен там..

А Ліза.. дурна була, що не хотіла заміж. Там виявилось досить непогано.