Розділ 7.

Вечір в компанії Микити, його дружини Марії та двох малих шибеників був би ще теплішим, якби не постійні думки, які повертались до норовливої однокласниці. Відточила зубки краля. І гарна ж стала, очей не відвести. І тоді була красива, але в одинадцятому класі, всі дівчатка красиві своєю юністю. А от з роками, віком, нервами, не всі зберігають цей божий дар. Але деякі розквітають ще більше. Стають справжніми канонічними красунями і зводять з розуму не тільки чоловікив, а й жінок, змушуючи останніх просто заздрити. Тому, зовсім не здивувався, коли мова зайшла і за Єлизавету.

— Та кажуть, до неї папік якийсь клинці підбиває, чи хто-зна.. Щотридні, останньою маршруткою на Київ катається, вранці першою — назад. То вигляд  неї, я скажу, підгулявший знатно… — гмикнула Марія, відриваючи червоного вина з келиха. Микита з докором глянув на дружину. 
— Маш, ну шо ти мелеш..

— А шо я? Касиркою в »Аврорі» багато не заробиш, а їй пацана треʼ на ноги підіймати. То яка різниця, чим жінка на те заробляє? Її тіло, її діло.. — пирхнула і примружилась. 
Ярослав стиснув зуби, пограв жовнами під вилицями. От була б Марія чоловіком, то вже давно б лежала зі зламаною щелепою. А так — жінка. Ще й дружина друга. 
— Отож, Машо! Не твоє це діло! А ще — не твоє діло плітки по місту збирати! Чи тобі зайнятись нема чим? То я швидко організую! Нам в клуб, як раз бухгалтер потрібен! Може згадаєш, як цифри співставляти, а не неіснуючі факти!

Це було недоречно і жорстоко зі сторони Микити, та Ярослав був з ним згодом і навіть вдячний за підтримку. 
— Помішані на цій дівці ви якісь.. Только ходить, як в воду опущений. Ти її захищаєш — тицьнула на чоловіка гострим підборіддям. — Та й ти, Ярославе, теж мабуть сохнеш…

— Ти, Машо, не плела б гівно дівці в коси, а за собою дивилася б… — прокоментував Ярік і повільно встав з-за столу. — я мабуть піду.. Дякую за вечерю. — кивнув. Марія відвернулась до вікна тиримабчи в руках келих. — Микито, проведеш?

Чоловік кивнув, глипнув невдоволено на дружину, що підтискала повні губи і також встав з-за столу. 
— Ти Її вибач.. — промовив стиха Микита, стоячи в передпокої. Ярік взувся, підхопив боржнику. — Їй просто нудно. 
— Мгм.. — кивнув у відповідь. 
— Не слухай, про Лізу. … Тут ямками мелють, як погані мітли, а й половини правди не знають…

— А ти? — скулився Ярік. 
— А То не моя таємниця, щоб обговорювати. Тобі краще самому у неї спитати.. — відповів Друг. — ти стільки років про неї не згадував.. Що змінилось?

Ярослав невпевнено видихнув, зиркнув на Микиту. 
— Та отож, щось змінилось.. хочу гріхи спокутувати.. Раптом на тому світі зачтеться. — осміхнувся.

— Ну не перебільшуй! — відказав Микита і поплескав його по плечу, прощаючись. 
 

Сівши у свою «мазду», стиснув кермо і відчув, як в кишені джинсів завібрував телефон. Відкривши повідомлення, Ярослав виявив документ з інформацією на колишню однокласницю. Цікавість гнала пальці чоловіка і за мить він уже читав не всі подробиці, але більшість з них про її життя всі ці роки. 
Отож: була заміжня, розлучилась. Є офіційним опікуном сина її колишнього чоловіка. Він же щасливо живе вже багато років на території ДНР і з колишньою родиною не спілкується. Перебіжчик, дезертир та колаборант. Син, до речі, вже кілька років як носить прізвище мачухи. Цікаво. Захотів обірвати всі ниточки повʼязані з батьком-зрадником? Бо змінив одразу, як відкрились реєстри.
Весь час перебувала на території України. Навіть на море не їздила. Офіційно працює в тій самій «Аврорі». Тоді, що вона робить у Курінного? Як потрапила туди ? Він сказав, що Ліза його помічниця.. Та знаючи Сергія, він людей з вулиці близько до себе не підпускає. Не та сфера діяльності. 

Сергій Петрович був його клієнтом ще з часів розлучення. Тоді Ярослав , ще молодий та гарячий, взявся за справу політика, навіть не розраховуючи на успіх. Та молодому адвокату все ж вдалося відстояти інтереси свого першого крупного клієнта і не залишити без трусів. Зрада дружини була доведена, честь політика збережена. Та в процесі багато чого цікавого вияснилось і тепер Курінному вигідніше тримати Дорошенка при собі, аніж ворогувати. Отак, Ярослав і став партнером Курінного в частині його легального бізнесу. Що, власне, і обмивали того вечора. 
Пальці надибали номер партнера, після другого гудка трубку підняли і невдоволено-сонний голос промовив:

— Ти моєї, чи своєї смерті бажаєш, Дорош? — озвався Курінний.

— Моя тобі не вигідна, Сірий. — повернув шпильку чоловік.

— То чого дзвониш?

Ярик набрав повні груди повітря, витягнув цигарку однією рукою та підкупив, видихаючи густий дим у при відкрите вікно.

— Ти знав, що Давиденко моя однокласниця?

— Хто? — сонно перепитав Курінний.

— Дід Піхто І баба з пістолетом! — гаркнув. — Ліза!

На тому кінці щось завовтузилось, невдоволений жіночий голос пробурмотів якусь незрозумілу лайку, а тоді Сергій відповів:

— Пізніше дізнався, коли досьє збирав. Я ж не міг аби-кого в клуб влаштувати. …

Ярослав гмикнув і знову затягнувся дозою нікотину. 
— І того вечора теж все підстроїв?

— не зовсім. Вона така втомлена була, що просто вирішив дати їй можливість розвіятись. Хто ж знав, що вона тебе одразу впізнає і заходиться тебе пʼянь, додому везти…? 

— Везти? — перепитав здивовано.

— Та хвала богам, ні. Тільки згрузила тебе в машину. Не без допомоги, ясна річ.

Фух! 
У Ярослава аж відлягло. Хоча ні. Стало ще більш соромно.. і перед собою, і перед Лізою. 
— Адресу її вже напервне знаєш — вів далі Сергій. — вибачайся перед дівчиною. 
— Та Я вже.. Але, це ж Ліза… Я в школі наробив справ.. А вона терпіти мене не може …

На тому кінці пирхнули і почувся звук води. 
— Жінка, яка терпіти не може чоловіка, ніколи не буде з ним пʼяним возитись. Повір, моєму досвіду. 
— Вона просто добра… — Відповів Ярик.

— Схоже, тільки до тебе. Бо іншу братію охорона розтаскувала і їхні супутниці. А ти, між іншим, теж з якоюсь кралею припер. 
Оце памʼятав і навіть імʼя, на диво. Диво звали Карина і була вона однією з тих пасій, що затрималась у нього трохи більше ніж на тиждень. Та саме Ліза йому допомогла того вечора.