Розділ 6.

Почуте не вкладалось у Ярослава в голові й він аж зажмурився. Подумав: а раптом це якесь чергове видіння? Чи слухова галюцинація?? Може йому вже час у відпустку? 
Ну не може бути у його коханої однокласниці такого дорослого сина. Хоча, якщо вона народила одразу після школи… Та ні… Хто ж тоді батько? Хтось з однокласників? Тому вона йому відмовила? Вже тоді була вагітна? 
Логічний ланцюжок складався в сюрреалістичний пазл. Ситуація нагадувала якусь незрозумілу картину Далі. А за ним йшов Малевич з його  Чорним квадратом. Геть нічого не ясно…
Серце пропустило удар, чоловік хитнувся і зачепив візком якісь ящики. Ящики за собою потягли хаотично розставлені пляшки з «Миргородською», ті і своєю чергою покотились під ноги відвідувачам. Якась жіночка біля вітрин з мʼясом скрикнула і … розпласталась на кахельній підлозі та прикрила розкішне декольте добрячим шматком свинини, що мабуть, збиралась приготувати на вечерю. 

Погляди скосились на винуватця цієі ланцюгової реакції. Жіночка, лежачи заголосила, інші заходились їй допомагати з мʼясом, що розмістилось на огрядних грудях. Одним словом, диверсант був викритий з усіма тельбухами. 
Ярослав же не міг відірвати очей від ошелешеного погляду Лізи. Вона стояла тримаючи в руках троє яєць, а поряд з похмурим поглядом височів Бугай, який по-хазяйськи розмістив свою лапу на її  тонкій талії.

Мить впізнавання пронеслась жаркою стрічкою через усе тіло і забриніла десь на кінчиках світлого волосся чоловіка. Зробив глибокий вдих, видих і вже хотів був усміхнутися… та не встиг.

— Дорошенко! — мало не скрикнула Ліза. — І тут мене знайшов?!

«Що значить, »І тут мене знайшов?»»

Ховатися не було сенсу, тому Ярослав вийшов зі свого укриття, та під похмурим поглядом Бугая, попрямував до дівчини. 

— Привіт. — промовив Ярослав і постарався посміхнутися та губи кривились в якості дивному вищирі.

— Привіт. — відповіла. — То як ти мене знайшов? Сергій дав адресу? — продовжила. Бугай стояв нерухомо і здавалось, от-от спопелить незнайомця темними очима. 
Ярослав не розуміючи оглянувся. 
— Та я в гості до Гордієнка взагалі-то..— невпевнено відказав. 
— От і добре. А то я вже гадала, що ти надумав дякувати за твою безпечну доставку додому після вечірки в ресторані тиждень тому.

І тут у Дорошенка склались докупи всі спогади й пробіли в памʼяті. Отже, не привиділось. Не почулось… Це справді була вона. Ліза. Його Ліза. Давиденко, трясця запихувала його напівпритомне тіло в машину і це вона бурмотіла йому на вухо всі земні й неземні прокляття. 
Звідкись взялося усвідомлення, що з головою у нього таки все нормально, а от з мірою алкоголю — не дуже. 
Усміх поплив задоволеною мармизою, коли ще й ошелешила думка, що ось його шанс все виправити. Він вже не сопливий мажор. Тепер він просто мажор, та ще й шанований і таки має вплив в цьому місті й за його межами також. І Ліза не зможе встояти..

Ага! То він так думав.

— Оу.. я незнав, що то була ти. Перебрав трохи.. — знизав плечима. 
— Буває.. — відповіла Єлизавета. — Міш, піди візьми молока.. — звернулась до Бугая. 
— Я вже взяв. — просичало чадо крізь зуби. 
— Ну то піди щось іще візьми. — і штрикнула його в бік ліктем. 
— Ма!

— Не мамкай!

Хлопець фиркнув, наче бик на арені, блиснув чорними очима і слухняно подався до стелажів з цукерками. 
—  «ма»! — перепитав Ярослав, походячи з візком вітрину з яйцями. Знов щось зачепив, коліщатко заклинило. Смикнув і таки вирівняв вредного возика. 
 

— Ага.. — кивнула Ліза.

— Скільки йому років? — Ярослава просто розписала цікавість зі злістю навперемішки. Він так хотів в усих сенсах цю жінку, а ще більше знову хотілось її задерти…

— вісімнадцять виповнилось нещодавно. А тобі яке діло, Дорошенко? Вирішив згадати старі добрі часи? Так дочекайся зустрічі випускників. Може пощастить, збереш усю свою гоп-компанію. 
— А хто батько? — здавалось, Ярослав взагалі не чув слів Лізи. Його цікавило тільки одне. — Хто? Толік - у штанях кролик? На випускному збацав? Чи ще до?

Він надто близько опинився біля молодої жінки, нависнув над нею горою і зазирнув у бурштиново-зелені очі в яких тепер бачив шторм. У вухах гупала кров, стираючи всі звуки на тлі, тому не одразу зрозумів, як на його нахабній мордяці залишила бордовий слід маленька, але сильна долонька. 
Тільки за кілька секунд, відчувши печіння на лівій щоці зміг скинути ману.

— Козляра ти, Дорошенко. Який був, такий й лишився. — зневірено промовила. Потерла уражену ручку об спідницю сукні і опустила плечі. 
Спокійно зібрала в лоток ті яйця по дві гривні тридцять пʼять копійок за штуку, поклала у візок до інших продуктів і повільно обʼїхавши колишнього однокласника пішла до … сина. 
Здається чорнявий хлопець бачив цю сцену і напевне йому дуже хотілося наваляти стусанів цьому індику, та названа мати, одним тільки доторком до плеча, повернула його до реальності. 
Вчорашній хлопчик, та зараз чоловік, всім серцем бажав захистити рідну людину, та німе прохання з її уст благало, не втручатися….І він не втрутився. А хотілось. Але ж мачуха попросила… І от…Вони стоять в черзі на касу самообслуговування, а загадковий чоловік випав з поля зору..

Ярослав того всього не бачив, бо стояв як прибитий посеред магазину. Ловив погляди випадкових свідків цієї ганебної сцени і розумів, що він таки козляра. 
 

То якщо цей пацан не син їй, тоді чому кличе мамою?

Шестерні в голові відмовлялись працювати. Затим, прийняв рішення все дізнатись самостійно. А поки, мабуть треба вибачитись. 
Просочився до кас самообслуговування з іншого боку, оплатив покупки і вибіг на двір до свого автомобіля. Озирнувся, шукаючи поглядом знайому фігурку, або хоча б Бугая та подумав, що памʼятає її стару адресу ще з тих часів. Навряд чи вона досі живе з мамою, але…

Ліза з хлопцем повільно спускали зі сходами супермаркету на вулицю. Бугай ніс два пакети середнього розміру, Ліза невеличку сумочку коробку з тортиком і букетик магазинних помаранчевих троянд, огорнутих в зелену клейонку. 
Додому, чи в гості? 
Ярослав швидко закинув покупки в багажник та обійшов автомобіль  ставши так, щоб його точно побачили. Шлях був один. 
Та його мармизу, нахабно проігнорували, пройшовши повз, навіть не повернувши голови. В ніздрі тільки вдарив квітковий, як сукня Лізи, аромат, очі були спрямовані на хлопця поряд. От він як раз і помітив набридливого незнайомця і здається навіть щелепу стиснув, споглядаючи Дорошенка. Та не промовив ні слова.