Розділ 5.

Ярослав не памʼятав, коли востаннє напивався до такого поросячого визгу, як в той вечір. Це ж треба було накидатися так, що усюди йому ввижалась колишня однокласниця, та ще й під руку з його партнером… Ото вже точно допився..

Вже пройшло кілька днів з того вечора, пройшли навіть вихідні, а памʼять наче хто невдало коректором підправив. То там, то там пробіли. Жахливе відчуття. Особливо в його роботі. 
Курінний запевняв, що все було, більш ніж пристойно. На відміну від деяких індивідів,  Ярік був ще порівняно в адекваті. Помічниця Сергія організувала йому транспорт додому і сама посадила його автомобіль. 
Тут Яр згадував теплі дотики ручок до свого обличчя і шиї та невдоволене буркотіння . Добре, хоч руки не розпускав. Про це Друг теж йому розповів, чомусь ледь не регочучи. Але то таке. Пообіцяв по-тихеньку йому розповідати подробиці, дозовано видавати інформацію, так би мовити.  Ярік підозрював, якусь доленосну підставу. Видіння у вигляді Давиденко — насторожували добряче. З чого б це?  Так, скіпкою в серці сиділа, але по факту, бачив востаннє її ще на випускному. Дещо знав від матері про її життя, дещо від колишнього друга і  однокласника Толька. Власне, тому і колишній, бо якось  він обмовився, що періодично зустрічається з нею. Підтримав, так би мовити, після того, як чоловік покинув …. Чомусь прозвав його тоді «Толік у штанях кролик», бо окрім Лізки, у нього ще було з десяток пасій. Тьху..

Сьогодні в офісі розкидавши доручення своїм підлеглим вирішив навідатись до Микити. Він жив із сімʼєю в тому самому маленькому містечку і вже давно працював тренером місцевоі баскетбольної і команди. Власне, як і хотів колись. 
Заїхав додому, прийняв швидко душ, переодягнувся в зручні світлі джинси та темно-зелене поло, глянув на себе в дзеркало, що висіло в передпокої, скривився. Мармиза втомлена, очі потухші. Провів рукою по триденній щетині і … нічого не змінилось. Подумав, що мабуть, малим та господарям треба буде якихось смаколиків купити, бо не гарно з порожніми руками в хату йти. Та вже скупиться по місцевості, адже там супермаркетів  більше ніж шкіл та садочків разом узятих. 
Спустився до підземного паркування, де стояла його ластівка вихідного дня. Яскраво-червона Мазда купе 2020 року. Колись ще підлітком хотів собі таку і купив порівняно нещодавно. А для роботи і на щодень, мав громіздкого позашляховика, що давав змогу більш комфортно пересуватися по столичним заторам.

Шлях до міста зайняв близько двадцяти хвилин швидкої їзди, дорогу до найближчого магазину знав напевне, тому і з легкістю припаркувався біля входу й легкою ходою зайшов у прохолодне приміщення. Одразу вхопив невеликий візок й подався поміж стелажами на пошуки смаколиків для родини Годрдієнко. 

Його постать одразу привернула увагу жіночої половини відвідувачів і Ярослав постійно відчував на собі чужі погляд, та намагався не звертати уваги. Коли кошик був майже заповнений потенційними покупками, його зір вихопив з натовпу до болю знайомий силуєт. 
Квітчаста сукня до колін, волосся заколоте в «мальвінку і руки, що перебирали .. яйця… 

Помилки бути не могло. Перед його очима стояла та, що багато років тому дала йому від коша і посміхалась якомусь чорнявому бугаю. Той весело ій щось відповідав і лоскотав, поки молода жінка тримала в руках яйця.

Підкравшись, наче диверсант до ворожих позицій він прислухався до розмови цих двох.

— Та нашо так багато? — запитав бугай і штрикнув під ребра Лізу. Та ойкнула і відповіла йому тиском ліктя під ребра. Бугай картинно зігнувся і зареготав.

— Бо як закінчаться, твої буду відкручувати…. — не залишилась в боргу вона. 
— Нє-нє… мені вже не вісім років . Не пущу!

— Ой! Та шо я там не бачила.. — фиркнула у відповідь.

— Ну, Ма… Ти б ще голосніше сказала! А то не всі почули… — обурився той, а Ярослав завис..

»Ма»???!