Розділ 4

Як тільки розвиднілося Кайр повертався назад паралельно роздивляючись ялинки. Зранку значно потеплішало, вщухла завірюха. Білий сніг виблискував діамантами під сонячним промінням. Як би Кайр не намагався так і не зміг знайти жодної знайомої стежини. 

- Лісовику, це ти мене водиш оманливим шляхом? - голосно запитав Кайр. У відповідь пролунало серед зимового лісу тихе шелестіння, немов влітку вітер листям грає. 

- Дивина у тебе тут коїться, жодного звіра не зустрів. - сказав перше ліпше, що спасло на думку не знаючи, що хоче йому повідати лісовик

І знову у відповідь шелест. Тільки тихіше та м'якше, немов з насторогою. Лісовик намагався щось сказати Кайру та той не розумів його мови.

Чоловік зітхнувши продовжив свій шлях аж поки не звечоріло. У сутінках він помітив потрібну граційну красуню-ялинку вкриту інеєм, що виблискувала немов сріблом вкрита. 

 Кайр замилувавсь та схаменувшись підвіз ближче сані, взяв задублими руками сокиру та примірявся, щоб рубати. 

Раптом пролунало не то клекотання, не то сміх. Кайр обернулася на звук, так і нажахано завмер. До нього наближався Зимник з роззявленою пащекою зі здоровенними гострющими зубами в усмішці. На голові страшні покручені довгі чорні роги, а на руках довжелезні пазурі. Шкіра його немов крига. А одягнений в три червоні кожухи.

Зірвалась заметіль вгинаючи дерева до землі, хльоскаючи потоками вітру все на своєму шляху. Вкрилася земля сріблястим серпанком туману. Захмарилось та ніч стала такою темною, неначе хтось викрав і місяць, і зорі. Кайр чимдуж побіг від Зимника кріпко стискаючи в руках сокиру готовий щомиті боротися за життя. "Хіба я можу покинути своїх рідненьких?" - подумав чоловік. 

Та не встиг Кайр і кроку ступити, як зустрів супротив вітру. Його відкинуло потужним поштовхом назад. Він швидко скочив на ноги ніс у ніс зіткнувшись з Зимником. Дух вишкірився. Відсахнувшись Кайр замахнувся сокирою і та розчепірилась на дві частини та вислизнула з рук улетівши десь за вітром. Зимник загарчав видуваючи мороз з пащеки. Кайр погнав якнайдалі. За чоловіком слід у слід вкривалась кригою земля, дерева та кущі. Майстерно ведучи до пастки, як кішка мишу Зимник грався з маленьким життям людини, як йому заманеться вдаючи, що от-от схопить, а тоді пускає даруючи надію. Ганяв дух Кайра аж поки той не зробився зовсім млосним. Хоч чоловік ще не здався та зимнику набридло гратися з такою слабкою жертвою. Він напустив морозу, щоб вкрити чоловіка кригою.

Кайр відчував як дубіють його ноги, як з кожним кроком все важче їх підіймати. 

- Гей, Морозе! - пролунав теплий голос серед дерев. Зимник загарчав. 

- Що ж ти так розгулявся, га? - з осудом промовив незнайомець.

Дерева немов розступилися перед дідусем з посохом в руках та одягненому у синю вишиту золотом ризу. Його довга борода трохи заледеніла по краях від холоду. Добре лице було вкрите дрібною сіточкою зі зморшок. Кайр впізнав цей знайомий образ з дитинства. 

За ним їхав на Кайрових санях з упряженими сірими вовками Петрик. Хлопець злякався побачивши Зимника, він хутко припав додолу визираючи поза бортика санів. 

- Не бійся Петрику, він нам не зашкодить. - і на підтвердження цих слів Святий Миколай помахом руки зупинив бурю. У лісі запала тиша. Визирнули на небосхилі мигаючи зорі, неначе дякуючи за порятунок з полону хмар. Відступив туман зміями ховаючись поміж дерев. 

Миколай гупнув посохом вигукнувши: - Ану геть! Щоб тебе більше не бачив. -

Зимник загарчав, здійняв бурю, обдав простір морозом. Все вкрило кригою. На гілочках дерев вигравало сріблом світло місяця. 

Миколай знову стукнув посохом об землю. Скресла крига, розсипалась дрібними шматочками упавши на землю. Зимник здійнявся над землею, підняв свої руки розчепіривши пальці-кігті. Загримів грім на небі, заклубилися страшенним виром чорні хмари. Повалив град, та так щільно сипався неначе з відра. І тут одним ударом посоха об землю зупинив святий негоду.

Тоді Зимник ще дужче розізлившись кинувся на Миколая, вишкірився аби вкусити та його зуби обламались так легко, неначе бурульки об посох Миколая. Злий дух зашипів, забелькотів, впав додолу та зі злим шипінням-гарчанням розчинився просто у просторі. 

- А він втік? - запитав Петрик підвівшись наляканим поглядом шукаючи Зимника.

- Не хвилюйся, він більше не повернеться. Ходімо допоможемо твоєму батьку. - промовив Миколай. Петрик схаменувся та підбіг до батька. Блідющий Кайр непритомно лежав навзнак.

- Таточко! Татусю! Прокинься! - кричав Петрик намагавшись розбудити батька.

- Ану відійди. - лагідно промовив Миколай. Він вдарив посохом по землі від чого Кайр розплющив очі. Його щоки зарум'янились, він декілька разів моргнув не в тямках, а тоді сказав:

- Я все ж помер? Я в раю? -

- Та де там. - Миколай по доброму всміхнувся. 

- Тату! - кинувся до нього в обійми син.

- Петрику? - здивувався Кайр. - А чому ти тут? -

- Ти довго не повертався, того я пішов у ліс шукати Миколая. І знайшов його. - усміхнений лопотів Петрик.

- То ви й справді той самий Миколай? - не повірив своїм очам Кайр. 

- Справжнісінький. - усміхнувся дідусь. Кайр підвівся розгублено роззираючись. Западала зоряна тиха ніч. 

- Знайшов собі ялинку на свою голову. - слабо пробурмотів Кайр.

Ліс сповнився шелестом. Миколай прислухався, немов розумів тиху розмову Лісовика.

- Справді? - дідусь ледь-ледь нахмурився. Він уважно вислуха, що сказав лісовик, а тоді пообіцяв. - Ми щось придумаємо -

- Він щось сказав? - здивовано запитав Кайр.

- Жалівся мені. Він все відводив тебе від зимника, а ти прийшов і націлився на його найкрасивішу ялину. -

- Я не знав! Хотів лише до дому привезти найліпшу. Дітям же пообіцяв. — виправдовувався Кайр.

- А нехай но! Та ми ж не будемо рубати таку красу. Най росте, а ми зробимо по іншому. - Миколай клацнув пальцями та вмить на санях з'явилася ялинка.