Розділ 3

Пополудні так і не дочекавшись тата, маленький Петрик хотів чкурнути на вулицю поки Мірія готувала обід в надії до останнього чекаючи Кайра. Хлопчик навшпиньках ледь чутно ступав аби не помітила матінка. 

- Ти куди? - запитала Юлія у Петрика вмітивши його дивну поведінку.

- Не твоя справа! - вигукнув хлопчик і швиденько вибіг з дому поки сестра не наробила галасу. Дівчинка надувши губки сіла на свою постіль. Закінчивши готувати жінка покликала дітей. Та прибігла тільки Юлія. 

- А де ж Петрик? - запитала жінка видивляючись де син. 

- Пішов. - ображено буркнула дівчинка.

- Куди? - поклавши руку на груди Мірія повільно сіла.

- Сказав, що не моя справа. - нахнюплено відповіла дівчина.

- Ти їж доню, а я піду подивлюся де він. - промовила жінка підсунувши тарілочку з обідом дитині. Серце її краялося від недоброго передчуття. 

Мірія накинула на плечі старенький линялий кожух та пішла шукати сина. Жінка спочатку оглянула подвір'я, не знайшовши хлопчика подалась на вулицю. Вона заглядала на кожну вулицю села, у кожен куточок і так не знайшовши сина сіла на землю гірко розридавшись. Вона ніяк не могла втямити, як вона проморгала сина.

З одного з будинків вийшов чолов'яга високий та чорнявий. Гарний був собою. Та вік брав своє: у кутиках очей та губ причаїлися зморшки.

- Міріє, що трапилося? - здивовано вигукнув дядько Василь. Вони гарно ладнали між родинами, тому він не міг просто так покинути це дитя посеред вулиці.

- Кайр пішов вночі у ліс і не повернувся. А тепер і син зник. - захлинаючись ледь виговорила жінка.

- Ой лишенько... - Василь стягнув шапку. - Може Петрик забарився у когось з друзів? -

- Та де там! Я обшукала все. - завила жінка. - Все. А його немає! Аби він тільки в ліс не пішов за батьком. Нема на кого лишити Юлічку, щоб піти шукати. - ще дужче плакала вона хитаючись в сторони, як навіжена. 

- Ану давай підводься! Щось придумаємо! - вигукнув Василь. Мірія слухняно встала трохи заспокоївшись та все ще тихо схлипувала. 

- Лоро! - декілька разів позвав Василь. З найближчого будинку визирнула пухкенька жіночка. Вона сховала волосся, аби не заважало, під хусткою.

- Що треба? - відгукнулася Лора.

- Покидай все, допомога треба! - 

Жінка щезла у будиночку і вибігла, вже одягнена,  через хвильку на вулицю. Побачивши Мірію в сльозах кинула питальний погляд на Василя. Той коротко пояснив у чому справа. 

- Чого ж він до того лісу пішов? - розпачливо ляпнула Лора.

- Стрельнуло у голову ввечері, що треба ялинка. - сопала носом Мірія трохи взявши себе в руки.

- Лоро, наглянь за нею. А я зберу хлопців, пошукаємо у лісі поки не звечоріло. - промовив Василь. Він вже не сподівався відшукати Кайра, хібащо його залишки. А от знайти маленького Петрика, який тільки-но удень втік ще були шанси. Лора повела заспокоюючи Мірію до дому, до маленької Юлії. 

Василь же, як і обіцяв, зібрав групу з кріпких чолов'яг і пішов на пошуки. Вони безрезультатно оглядали ліс.

Вечоріло. Стало небезпечно продовжувати пошуки. Кожен знав, що за потвора тут блукає. Іноді та вдень у сильний мороз боязно вийти, а тут в ліс і по ночі. 

Василь повернувся до Мірії розвівши руками: 

- Жодного сліду. - 

Марна надія Мірії розбилася вщент. По її обличчю котилися сльози. Вона тихо спостерігала за Юлією, яка зовсім нічого ще не розуміла і тихенько собі бавилася іграшками у куточку. 

У Василя забракло слів сказати, що Кайра та Петрика вже не варто чекати. Та Мірія і сама все знала, однак у її серці ще жевріло сподівання. 

- От тобі та свято. - тихо прошепотіла Лора.