Розділ 2

Вийшовши з теплого будинку, від холодного повітря, що проймало ледь не до кісток, Кайр почав тремтіти вибиваючи зубами чудернацький ритм. Чоловік запалив масляний ліхтар, вхопив санчата на які кинув сокиру та попрямував до лісу.

 Сани добротні, масивні з хорошого дуба вкриті блискучим лаком. Кайр довго трудився аби їх зладнати. Годинами вирізав, немов малюючи, на дереві лісові пейзажі. Все аби показати людям, що він найкращий майстер. Щодня марно вивозив їх на показ. Люди поохкали над ними та й забули. Зневірившись Кайр став використовувати сани для перевезення важких вантажів. Ось і цього разу вирішив, що згодяться.

Через ожеледь довелося ступати обережно, боязко. "Та що там мені той дух!" - завзято подумав Кайр. Лице сікла дрібна крупка, доводилося затуляти очі рукавом курта. На узліссі ожеледь змінилась кучугурами снігу. Ліс широко розкидався аж ген за обрій. Вночі він ввижався зловісним, хижим, немов, як хто ступить туди та й більше не вернеться. Та Кайр його не боявся. Цей ліс влітку вигодував його плодами дикої малини, суниці, грибів. Зігрівав зимами віддаючи своє гілля. Викохав його душу своїми тихими, спокійними зеленими галявинами. Він зроста у цьому лісі рік у рік вивчаючи його. Хіба може яка тварина в лісі цьому його зачепити? 

Чоловік ходив знайомими стежками ступаючи по хрусткому снігу та шукаючи ялинку яка б ідеально пасувала їх будиночку. І все не те, та не те. Завелика, замала, занадто пишна. А ця, неначе ким обдрапана. 

З часом Кайр зметикував, що пейзажі нічного лісу зовсім йому невідомі. Він заблукав. "Що ж тепер робити?" - подумав чоловік. Він вирішив повертатися по своїх же слідах у знайомі місця, бо хтозна-який звір ховається у темних невідомих закутках лісу. 

Кайр все йшов і йшов, і, здавалося, все більш губився. Чи то блуд напав, чи то через хуртовину він не міг зрозуміти де ж він.

- Е ні, так не піде. - видихаючи паром промовив Кайр сам до себе. Він вирішив все ж перечекати. Шукаючи підхожу місцину підбирав деінде гілля для вогню. Пригадував, як вони хлопчаками бавилися добуваючи вогонь тертям дерева об дерево. "От і згодилося, аби місце без вітру знайти" - роздумував Кайр.

Він сховався за величними, пишними ялинами, які своїм розлогим гіллям не пропускали різкі батоги вітру. Залишивши санчата біля майбутнього кострища сам подався збирати труту під ялинками. Кайр спорудив спеціальну конструкцію із дров, щоб горіло краще. Взяв дві найсухіші гілочки одну ширшу другу вужчу, більшу вклав на землю та почав швидко крутити між долонями меншу. Через якийсь час деревце задимілося, а тоді ж і зайнялося. Кайр з полегшенням усміхнувся. Вдалось. Він зачаровано спостерігав, як язики полум'я лоскочуть полінця. Вогке дерево не надто піддавалося та врешті вогнище розгорілося. Кайр немов приворожений вдивлявся всю ніч, як полум'я рожевіло на снігах переливаючись кольоровими лелітками.