Розділ 1

У ніч, коли мете хурделиця люто замітаючи сніги під стріху. Тоді, коли морозними стежками блука під хатами страхітний Зимник кличучи господарів на ім'я. У селі, де не з'являється жодне з чудес, зібрався до лісу Кайр. 

Майстерний столяр, що умілими руками, немов чаклуючи над деревиною, витворяв мистецтво. Табурети, столи, ліжка оздоблені вирізьбленими мереживними візерунками. Віз, та такий добротний та гарно зладнаний, що міг витримати не менш тони та навіть не зігнутись. Однак жодного з них Кайр так і не зміг продати. Сім'я бідувала. Жила у старому, кривому побіленому будинку, що дістався у спадок від предків. Дві малесенькі кімнатки та кухня заставлені різьбленими меблями. Ладнали господарство, як могли, на що грошей вистачало. Батько двійки діточок не мав можливості придбати головний атрибут нового року - ялинку. Тож він вирішив самотужки знайти найпишнішу останньої ночі перед святом.
- Ну, що ж ти собі надумав! - сварилася дружина. - Ти ж сам чув його! А, як він тебе заморозить? Що ж ми без тебе робитимемо? На кого ж ти полишиш Юлечку та Петрика? -
- Мірія, кохана моя! Мила моя! Що ж я за батько який не може влаштувати дітям свято? Кожного року у нас не вистачає ні на подарунки, ні на ялинку, навіть на віночок на двері. - розпачливо промовив Кайр.
- Таж пізно вже! Свято вже завтра. Не встигнеш. - з надією, що чоловік все ж прислухається промовила Мірія. 
- Тому я і повинен зараз піти. - стояв на своєму Кайр. Він щиро сподівався, що нечисть вже пішла якнайдалі.
- А куди ти йдеш, тату? - перебила їх розмову чотирирічна сонна Юлія, чорнява як і її батько, чалапала босими ніжками по холодній дерев'яній підлозі.
- Ялинку хочу вам принести. - ніжно усміхаючись промовив батько. Він був ладний на все аби його діти були щасливі.
- Справді? - від радощів дівчинка аж прокинулася. - А ти обереш найкрасивішу? - підбігла Юлія до батька зазираючи у вічі. 
- Такої як у нас ні в кого не буде. - запевнив Кайр.
- Ура! - вигукнула дівчинка. Через галас, що зчинила Юлія прокинувся і Петрик. Синочок вдався в матінку, такий же світловолосий і синьоокий. Петрик вродився на п'ять років раніше за Юлію. Він визирнув з-за дверей та тихо запитав:
- Тато, а можна і мені з тобою? -
- От підростеш ще на рік тоді та підемо разом. - хутко викрутився Кайр. 
Щоб ще більше не баритися він швидко поцілував у щоку дружину, у якої на очах вже виступили сльози, обійняв дітей та чвалом вийшов з будинку.
Тільки-но зачинилися двері жінка гірко заплакала. 
- Мамо, чому ти плачеш? - запитав Петрик. 
- За тата хвилююся. Ходімо спатоньки - промовила Мірія.
Простеживши, щоб діти заснули жінка впала на коліна перед своїм ліжком, де на стіні вчеплений лакований хрест, та здійнявши руки над головою молилася.

Кайр не повернувся ні вночі, ні аж до наступного вечора.