Розділ 9

Зворотній шлях зайняв значно більше часу, ніж ми йшли з Мілою в село. До того моменту, як я дісталася до замку – вже стемніло. На небі засвітилися зірки, розсипом іскор висвітлюючи мій шлях. Під кінець дороги біль у нозі став практично нестерпним, і я навіть подумувала знайти ще одну палицю, щоб хоч якось дошкандибати до Арквіла. Але в такій темряві, що спустилася на ліс, звертати зі стежки було небезпечно.

Озеро рябіло від світла, відображаючи обидва місяця. Церковники говорили, що це сліпі очі богині, якими вона звертається до нас. Сьогодні очі були напівзаплющені – від обох місяців було видно лише половинки. Мабуть, навіть незрячий погляд втомлюється весь час дивитися на те, що діється на землі.

Наблизившись до замка і перевівши дух, я обережно постукала, а потім смикнула двері. Вони була відкриті.

Вузол кинула біля входу – всю їжу я встигла під'їсти, а одяг розберу і потім.

Спираючись на стіни, пройшла вздовж коридору, прямуючи до тої кімнати, де, мабуть, вже спала Міла.

Світла в замку ніде не було, а значить, і Арквіл теж вже спав.

— Пізно, я вже збирався йти тебе шукати, — почула я раптом шепіт над вухом.

І де тільки він навчився так непомітно підкрадатися?

— Кере... — розгубилася я, — ви не спите? А Міла...

— З твоєю дочкою все в порядку. Йдемо до мого кабінету. Не хотілося б розбудити її твоїми криками.

Всередині все буквально закипіло, я навіть забула про хвору ногу. Моїми криками? Що це за брудні натяки в черговий раз з його боку?!

— Може ти знову накинешся на мене з обвинуваченнями і кулаками, — хмикнув він, очевидно, задоволений справленим ефектом. — А ти що подумала? І що за палицю притягла? Від мене відбиватися зібралася?

— Саме так, — прошипіла я, стискаючи зуби. Більше всього на світі мені дійсно зараз хотілося огріти його яблуневим посохом у мене в руках.

— Йдемо, в напівтемному коридорі, звичайно, дуже романтично вести бесіди, але незручно, — хмикнув чоловік, розвертаючись.

Довелося йти за ним, спираючись на свій саморобний посох. До того часу, як я дісталася до кабінету кера, він напівсидів, спираючись на стіл.

Від яскравого світла в кабінеті сліпило очі – під стелею яскраво палали дві кульки, що обертаються одна навколо одної. Все-таки, що не кажи, а магія значно спрощує життя. Жодна свічка або скіпка не дозволила б бачити все так само, як удень.

— Що з ногою? — не чекаючи моєї відповіді, Арквіл підійшов, присів і почав обмацувати мою кісточку.

— Гей! Не треба! — я спробувала відступити, але, наступивши на забиті пальці, лише засичала від болю.

Примружившись, чоловік раптом обхопив мене долонями за талію, піднімаючи над підлогою. Я лише встигла махнути посохом.

— Обережніше, вб'єш же, — похитав головою він, немов пушинку переносячи мене на інший кінець кабінету.

— Відпустіть!

Арквіл посадив мене на стіл, а сам опустився на коліна, знімаючи тапок з пошкодженої ступні.

— Не кричи. Куди мені кульгава служниця? — беззлобно підчепив він. — Дай подивлюся, що в тебе там.

— Ай! Боляче! — поскаржилася я, визнаючи поразку. Все-таки нога дуже боліла, щоб сперечатися і відмовлятися від чужої допомоги.

— А так? Ось тут? — він хмурився, натискаючи в різних місцях. — Де ти так примудрилася?

— Камінь штовхнула, — буркнула я.

— І в чому він провинився? — підняв брови чоловік.

— Камінь? — здивувалася я. — Камінь-то ні в чому, а от ви не мали ніякого права забирати Мілу.

Насправді, зараз я дуже втомилася, щоб злитися по-справжньому. Ноги гули після довгої прогулянки по лісу, та і одними яблуками наїстися складно.

— Я не хотів влаштовувати скандал, а по-іншому б ти не повернулася. Я правий? — чоловік підвівся, спершись на стіл руками з обох боків від мене. — Перелому начебто немає, просто сильний забій. Запропонував би залікувати магією, та боюся, що на тебе не подіє.

Важка подорож зробила свою справу, у мене не було сил не тільки на злість, але і на страх. Опік повільно проступав на обличчі кера, і я відсторонено розглядала його, гадаючи, що зараз взагалі відбувається. Хіба так Арквіл повинен розмовляти зі мною, після того, як я вдарила його і втекла?

— Навіщо вам потрібно, щоб я повернулася? — обережно запитала я.

— Ти пам'ятаєш, що сталося у Бальтазара? — чоловік ледь схилив голову. — Коли я намагався дізнатися, хто винен у створенні прокляття?

В дорозі до замку я так і не змогла вирішити, як бути з інформацією про Томаса. Вибирати прямо зараз я була не готова. Що ж тепер мені робити?

— Кере Арквіле... — почала було я, але те, що я почула далі, остаточно вибило з рівноваги.

— Айно, як ти пов'язана з усіма цими нападами?

Ось так поворот. Від подиву розкрила рот і спробувала відсунутися, але руки кера стали несподівано твердішими, він сам трохи подався вперед, не даючи мені поворухнутися.