Розділ 6

Це був мій перший у житті поцілунок, і, незважаючи на всі страхи і напругу, все моє єство буквально тягнулося назустріч до чоловіка. У тілі утворилася неймовірна невагомість, по шкірі пробігали хвилюючі мурашки, в голові шуміло. Хотілося віддатися цим відчуттям, розчинитися в них. Між нами спалахували і гасли зелені іскри, вони немов краплі води стікали вниз і зникали, ховаючись десь в м'якому ворсі килима.

Арквіл зарився рукою в моє волосся, висмикуючи з нього дерев'яну шпильку. Воно хвилями розсипалися по плечах.

— Кере... — глухо прошепотіла я, насилу переводячи подих, коли чоловік відірвався від моїх губ, переходячи нижче, пестячи шию. О! Сліпа богине, хто б міг подумати, що поцілунки — це так добре! — Я не можу... будь ласка... Ммм...

Це потрібно було зупинити. Для нього це всього лише розвага на ніч, а я, якщо зайде надто далеко, дійсно нікуди більше, крім публічного будинку годна не буду. Зібравши залишки розтоптаної волі, я виставила вперед руки і відштовхнула чоловіка, для вірності відбігши до дверей.

— В чому справа?

Арквіл теж важко дихав, його очі збуджено блищали, весь його вигляд став неймовірно хижим. Шрами знову проступили, але не вони мене лякали, а звіряча туга в погляді. Де той добрий милий кер, що посміхався мені вранці? О, ні. Зараз замість нього був неймовірно небезпечний чарівник, від якого краще триматися подалі.

— Сільські гуляки тебе приваблюють більше? — погано стримуючи лють, що рвалася назовні, запитав він. — Скільки їх у тебе? Ніхто не був таким виродком?

Кімната почала заповнюватися димом, ще трохи і, здається, Арквіл знову загориться.

— Що ви таке кажете...

Я розуміла, що злі слова не відносяться до мене. Богине, та я цілувалася вперше! Але все одно на очі накотилися сльози.

— А що? Є інша причина, крім тієї, що я тобі не подобаюся?

Вогонь над ним замайорів ще сильніше, майже дістаючи до стелі. Я ахнула, шоковано спостерігаючи за цим страхітливим видовищем. В один момент повітря спалахнуло, і від Арквіла пройшла вогняна хвиля, що розповсюдилася на всі боки і вдарила в стіни замку. Мене не зачепило якимось дивом. Вона пройшла крізь, наче мене й не було в кімнаті. Але варто було вогню торкнутися стін, як замок здригнувся, а від гуркоту заклало вуха. Я скрикнула, втрачаючи рівновагу, але все-таки втрималася на ногах.

Арквіл опустився на ліжко, не дивлячись на мене. А я раптово перестала боятися. Наче хтось по клацанню пальців просто випарував всю мою паніку.

— Йди геть... — почула я байдужий голос чоловіка.

— Ви мені не противні, кере. — запізніло вставила я.

— Я сказав — йди геть!

Він знову почав злитися, і мені б краще послухатися — перечекати бурю, але замість цього я зробила несміливий крок до нього. Потім ще один, і ще. Поки не опинилася прямо навпроти нього. Опустилася на коліна, щоб мати можливість заглянути в очі.

Я відчувала себе метеликом, що летить на вогник. Попереду — вогонь і смерть, але не летіти неможливо. Чекала, що він знову накричить, почне проганяти, але Арквіл лише тяжко зітхнув:

— Чому ти відмовила мені?

— У вас є наречена, — відповіла, не придумавши нічого кращого.

— Знову підслуховувала? — єхидно запитав він. — Пам'ятаєш, що я говорив про батоги?

Нечистий німий! Ось зараз, здається, він точно не жартував. Чи все ж жартував?

— Втім, з цим розберемося пізніше. Ти обіцяла слухатися. І виконувати накази, — він сухо кашлянув, дивлячись на мене, що сиділа перед ним на колінах, зверху вниз.

Це зачепило. Змусило вскинутися, всією душею відчуваючи розчарування:

— Значить, ось ціна, яку потрібно віддати, щоб ви стримали своє слово і допомогли знайти сестру, кере? — дивилася сміливо, більше не бентежачись і не червоніючи. А от він не витримав першим і відвів погляд.

— Я не повинен був... Вибач, — за скупим тоном було видно, що вибачатися він не любив.

І тим не менш, образа нікуди не пройшла. Хоча я розуміла, що сама винна. Хто просив брехати Арквілу з самого початку? А тепер, коли він вважає, що Мілі в замку небезпечно і поготів правду не скажеш. Сліпа богине, як же все заплуталося.

— Вам нема за що вибачатися, кере. Мабуть, я дала вам привід, — я встала, і вклонилася трохи. Якщо не піду від сюди прямо зараз то просто ганебно розплачуся, — Мені потрібно перевірити Мілу. Вона могла прокинутися і злякатися гуркоту.

Вже збиралася йти, але він раптом перехопив мене за руку:

— Вона не прокинеться до завтрашнього ранку, вона під сонним закляттям. — Він замовк, але руку не відпускав. Через хвилину сказав уже зовсім іншим тоном: — Через півгодини в моєму кабінеті. Я дам тобі інструкції, що і де купити для мене в Лігорі.

А адже я зовсім і забула про це. Коли він сказав, приїде підвода до міста? Арквіл потягнув мене й посадив поруч з собою. Я підкорилася, сівши при цьому на самий край. Чоловік не дивився в мою сторону.

— Я не розлучу тебе з дочкою, але їй поруч зі мною небезпечно. А ось твоя допомога мені все ще потрібна.

— Кере... але ви так жодного разу ні про що не попросили мене... — я була збита з пантелику, — не рахуючи того, що один раз вас помити...