За зачиненими дверима

Аліса

Декан провів нас до свого кабінету, метушливо переставив якісь папери на масивному дубовому столі й, широченно посміхаючись, кивнув Марку:

— Марку Вікторовичу, залишаю вас! Мені терміново потрібно забігти на ректорат. Алісо, ти дівчина розумна, допоможи нашому гостю розібратися з попереднім планом графіку. Договір на стажування я підпишу одразу, як повернуся.

Не встигла я навіть рота відкрити, як двері за деканом зачинилися з легким клацанням засува.

Ми залишилися удвох.

Кабінет миттєво здався мені занадто тісним. Важкі оксамитові штори приглушували денне світло, а в повітрі одразу поширився той самий знайомий, дратуючий і водночас звабливий аромат сандалу, тютюну й дорогого парфуму.

Я стояла посеред кімнати, міцно притискаючи сумочку до грудей, мов щит.

Марк поводився так, ніби він уже володів цим кабінетом — і всією академією заодно. Він повільно зняв піджак, кинув його на спинку шкіряного крісла декана, розстібнув верхній ґудзик сорочки й послабив темну краватку. Його рухи були недбалими, але в кожному з них відчувалася дика сила та абсолютне володіння ситуацією.

— Ну що, керівнику проєкту, — пролунав його низький, оксамитовий голос. Він повільно обійшов стіл і сперся на його край стегном, схрестивши руки на грудях. — Можеш припинити дивитися на мене так, ніби збираєшся пробити мені голову цією сумочкою. Ми тут за покликом науки й бізнесу.

— Ти... ти просто нестерпний маніпулятор! — випалила я, роблячи крок до нього й забуваючи про всі правила пристойності. — Навіщо ти це робиш?! Навіщо ти притягнувся в мою академію, влаштував цей цирк перед викладачами й зіпсував мені життя?!

— Зіпсував? — Марк злегка підняв брову, а в його карих очах спалахнули бісики. — Я дав тобі найкращий майданчик у місті. Стажування, про яке інші студенти мріють роками. І можливість працювати зі мною. De facto, я твоя мрія.

— Ти мій кошмар! — процідила я крізь зуби, підходячи ще ближче до столу. — Я не буду підписувати жоден договір! Я зараз заберу свої речі й піду!

Марк не здригнувся. Він лише повільно підвівся з краю столу й зробив один довгий, упевнений крок у мій бік.

— Не підеш, Алісо, — м'яко, але з залізною впевненістю мовив він. — Бо ти не боягузка. Якщо ти зараз вибіжиш із цього кабінету, це означатиме, що я виграв. Що ти злякалася мене, мого клубу, мого поцілунку... і своїх власних відчуттів у той вечір.

Мій подих перехопило. Щоки спалахнули пекучим вогнем.

— Я нічого не злякалася! — вигукнула я, але голос зрадницьки сіпнув.

— Справді? — він зменшив дистанцію до небезпечного мінімуму. Я відчула гаряче дихання на своєму чолі. Його темний погляд повільно ковзнув по моїх щоках і зупинився на губах. — Тоді доведи це. Прийми проєкт. Докажи мені, що ти професіонал, а не просто дівчина, яка вміє кидатися VIP-картками й тікати на таксі.

Марк

Вона стояла прямо переді мною. Серце під її білою блузкою калатало так сильно, що я бачив цей прискорений ритм. Вона палала від люті, але її зелені очі дивилися на мене з такою шаленою силою й запеклістю, що в мене всередині знову вибухнув той самий неконтрольований азарт.

Я бачив, як вона намагається тримати дистанцію. Бачив, як її пальці стискають сумочку. Але вона не відступила ні на сантиметр.

— Добре, — нарешті мовила вона. Голос звучав тихо, пронизливо й холодно, мов крига. — Я візьму цей проєкт.

На моїх губах розпливалася усмішка, але Аліса підняла вказівний палець, перебиваючи мій тріумф:

— Але у мене є умови, «пане Марк».

— Ого, — я вдавано здивувався, спираючись долонею на стіл поруч із нею. — Студентка ставить умови замовнику? Це щось нове. І які ж вони?

— Перше: ми спілкуємося виключно на «ви» й тільки з робочих питань. Друге: жодних натяків на той вечір у клубі. І третє... — вона зробила крок уперед, впритул до мене, змушуючи мене трохи відхилити голову, і випалила прямо в обличчя: — Якщо ви спробуєте торкнутися мене ще хоч один раз без моєї згоди — я покину цей проєкт на наступний же день, і мені буде байдуже на декана, академію й ваші гроші. Зрозуміло?

Я дивився на неї кілька секунд, смакуючи кожне її слово. Вона виглядала просто чудово у своєму гніві. Строга, горда, безкомпромісна.

— Домовилися, — низько прошепотів я, не зводячи очей із її губ. — Виключно робота. На «ви». Жодних торкань.

— Ви обіцяєте? — примружилася вона.

Я повільно простягнув руку для ділового рукостискання:

— Обіцяю, Алісо.

Вона підозріло подивилася на мою долоню, трохи вагалася, але все ж дістала свою тендітну, гарячу ручку й вклала її в мою пальці.

Коли наші долоні зіткнулися, по моєму тілу знову прокотився потужний розряд електрики. Я відчув, як вона здригнулася, але не висмикнула руку. Я легенько стиснув її пальці, затримавши рукостискання на кілька секунд довше, ніж вимагав етикет, і повільно посміхнувся:

— А тепер, керівнику проєкту... діставайте конспекти. У нас попереду дуже багато роботи.