Марк

Марк

І що ви думаєте? Я просто стою біля огородження й дивлюся їй услід, як якийсь малолітній пацан.

Натовп унизу вирував, неонові спалахи різали темряву, а мій погляд був прикутий лише до однієї постаті в сірому костюмі, яка швидко пробиралася до виходу. Мої пальці досі пам'ятали вигин її талії під цупкою тканиною піджака, а на губах палав її смак — суміш матової помади, солодкої свіжості та вибухового гніву.

Мене тягнуло до неї, мов божевільним магнітом. Такого зі мною ще ніколи в житті не було.

Я ж контролював ситуацію! Я планував просто розважитися, піддражнити її, подивитися, як ця горда «зеленоока» обурюватиметься. Але коли вона стояла так близько, випалюючи мене своїми зеленими очима й проціджуючи крізь зуби прокльони, я ніби збожеволів. Я просто не міг відірвати погляду від її губ. Вони дратували мене своєю непокірністю.

І я не витримав.

Різко притягнув її до себе й буквально увірвався в її рот із поцілунком. Без попередження. Без дозволу.

Ще такого не було... Жодна дівчина в моєму житті не викликала в мені такого дикого, неконтрольованого голоду. Я чекав, що вона вліпить мені ляпаса, але на якусь коротку, божевільну секунду вона завмерла й відповіла. А потім — просто втекла.

І так, я не побіг за нею. Хоча ноги рвалися проскочити сходи й перехопити її біля таксі.

— Марку, що це, дідько лисий, тільки-но було?.. — вголос пробурмотів я сам до себе, стискаючи кулаки й спершись ліктями на перила.

Я робив повільні, важкі вдихи, намагаючись змусити свій божевільний пульс повернутися до норми. У голові не вкладалося. Я, Марк, чоловік, який пройшов вуличні бійки, дитбудинок, суворий ринг і жорсткий бізнес, чоловік, який бачив сотні найвродливіших жінок міста й залишався до них абсолютно байдужим... зараз стою з пробитим дахом через першокурсницю в сірому брючному костюмі?

— Марку Вікторовичу? — поруч беззвучно з'явився Ігор. Він уважно подивився на мене, потім униз, туди, де щойно зникла Аліса. — Все в порядку? Хлопці біля дверей сказали, що дівчина вибігла з клубу сама. Накажете її затримати чи відвезти?

— Ні, — відрізав я, навіть не повернувши голови. Моє ім'я звучало з її губ досі: «пане Марк». — Не треба. Хай їде.

— Зрозумів.

Ігор знову відступив у тінь, а я повернувся до свого кабінету, зачинив важкі дубові двері й налив собі повний келих віскі. Нахилився над столом, спираючись на нього долонями, і подивився на своє відображення у темному склі вікна.

Треба було тверезо розібратися в собі.

Що це за бісова аномалія? Це що, зачеплене его? Спортивний азарт мисливця, якому вперше за багато років здобич показала зуби?

«Так, це просто азарт, — переконував я себе, роблячи великий ковток пекучого напою. — Ти просто звик, що дівчата самі падають у твої обійми. А вона прийшла у своєму строгому костюмі, як на війну, і кинула картку тобі в груди. Вона просто зачепила твою гордість. Нічого більше».

Але внутрішній голос лише глузливо посміхнувся у відповідь. Кого я намагався дурити?

Якби це була просто гордість, я б висміяв її й відпустив. Але коли я цілував її, це був не розрахунок. Це було щось справжнє, первісне, запекле. Вона не просто пробила мій захист — вона рознесла його на шматки за якийсь тиждень.

Вона думала, що повернула мені картку, висловила все в обличчя, втекла — і на цьому історія закінчилася. Вона думала, що поставила крапку.

Я поставив келих на стіл і повільно розправив плечі. На моїх губах знову з'явилася хижа, темна усмішка.

— Ні, зеленоока Алісо, — тихо мовив я в порожнечу кабінету. — Це була навіть не перша глава. Гра тільки починається. І тепер ти від мене точно нікуди не сховаєшся.