Ніч у VALHALLA

Біля входу до «VALHALLA» завжди вишиковувалася черга. Це було не просто найпопулярніше місце в місті — це був закритий світ для своїх. Червона оксамитова стрічка, мерехтіння неонових вогнів і двоє кремезних охоронців у строгих костюмах, які оцінюючим поглядом сканували кожного. Фейс-контроль тут був нещадним.

— Стій рівно й усміхайся, — пошепки мовила Лєра, поправляючи макіяж. — Вони загортають половину черги просто за «не той вигляд».

— Та гаразд тобі, ми ж ідеально виглядаємо! — мовила Катя, хоча її голос трохи тремтів від хвилювання.

Коли підійшла наша черга, один із охоронців зробив крок уперед. Його погляд ковзнув по дівчатах, а потім затримався на мені. На моїй лаконічній білій сукні та спокійному, впевненому погляді. Він ледь помітно кивнув і відстібнув канат:

— Проходьте, дівчата. Приємного відпочинку.

Коли за нами зачинилися важкі звукоізоляційні двері, нас накрила хвиля потужних басів і неону. Катя й Лєра радісно видихнули, а я... я буквально завмерла на місці.

У мені миттєво ввімкнувся той самий «професійний режим», від якого дівчата в гуртожитку часто закочували очі. Хоча я провчилася на івент-менеджменті лише три місяці, я була закохана в цю справу до безтями.

— Вау... — мимоволі вирвалося в мене, поки ми пробиралися до бару.

— Що таке, Аліс? Все-таки вражена? — підморгнула Катя, сідаючи на високий стілець.

— Катю, це просто геніально розпланований простір! — захоплено мовила я, розглядаючи деталі навколо. — Подивіться на світловий дизайн: динамічні неонові лінії не просто світяться, вони зонують простір і непомітно направляють потік людей від входу до танцполу. Барна стійка розташована так, щоб не створювати «заторів», а акустика... Боже, баси об'ємні, але при цьому ми можемо чути одна одну, не надриваючи голос! Тут працювали справжні профі.

— Ого, ну ти й видала, — засміялася Лєра, замовляючи коктейлі. — Ми сюди прийшли танцювати, а вона вже розбирає клуб на атоми!

— Я просто захоплююся тим, як усе продумано, — усміхнулася я, підбираючи свій келих із соком. Мені справді подобався цей темп і атмосфера. Я почувалася у своїй тарілці.

Ми випили по коктейлю, і дівчата потягнули мене на танцпол. Музика накривала хвилями, світло пульсувало в такт серцю, і на кілька хвилин я справді відключила думки, просто насолоджуючись моментом.

Але раптово відчуття, що за мною хтось пильно спостерігає, пропекло шкіру між лопатками.

Це не було звичайне роздивляння перехожих. Це був важкий, відчутний погляд, від якого по спині прокотилася хвиля мурашок. Я різко повернулася, намагаючись роздивитися натовп чи окинути поглядом балкони VIP-зони на другому поверсі. Проте неонові спалахи й дим гіпертрофували силуети — я нікого не побачила. Лише темряву за скляними перилами горішнього поверху.

Здалося? Ні, точно ні...

— Дівчата, я на хвилинку відійду, хочу подивитися, як у них влаштована лаунж-зона з іншого боку, — гукнула я подругам, які захоплено танцювали.

— Тільки не заблукай у цьому лабіринті! — відгукнулася Катя.

Я відійшла від танцполу в бік більш притіненого коридору, де розміщувалися м'які дивани й вихід до закритої тераси. Тут геометрія світла була зовсім іншою — м'якша, інтимніша. Я зробила кілька кроків, розглядаючи оригінальну текстуру оздоблення стін, і вже повертала за масивну колонну, як раптом...

Носом до носа зіштовхнулася з високим незнайомцем.

Від несподіванки я втратила рівновагу й ледь не впала, але міцні, гарячі долоні миттєво перехопили мене за талію, втримавши на місці. В повітрі спалахнув густий, дорогоцінний аромат тютюну, деревини й сандалу.

— Обережно, зеленоока, — пролунав низький, оксамитовий голос, від якого всередині все стиснулося.

Я підняла голову й зустрілася поглядом із темними, майже чорними карими очима. На ньому була темна шкіряна куртка, а на шиї блищав тонкий золотий ланцюжок. У його погляді була така впевнена сила й нахабство, що в мене на мить перехопило подих.

— Вибачте, я вас не помітила, — мовила я, намагаючись відступити на крок, але його руки не поспішали відпускати мою талію.

— Нічого страшного, — посміхнувся він хижою, напівпомітною посмішкою. Його погляд владно ковзнув по моїй білій сукні, а потім знову зупинився на моїх очах. — Пішли зі мною у VIP-кабінку. Такі дівчата, як ти, мають бути лише там.

Він сказав це так самовпевнено, ніби це було не прохання, а наказ, який я мала щастя виконати. Він явно звик, що дівчата погоджуються миттєво.

Я примружилася, відчуваючи, як усередині закипає впертість. Повільно підняла руку, легенько торкнулася його зап'ястя й зняла його долоню зі своєї талії.

— Ви помилилися адресою, — рівним, холодним голосом відповіла я, подивившись йому прямо в очі. — Я сама вирішую, де мені бути. Мені й тут чудово.

На секунду в коридорі панувала повна тиша. Його карі очі звузилися, а на обличчі промайнуло справжнє здивування. Він явно не очікував такої відсічі.

— Ти впевнена? — у його голосі з'явилися небезпечні, оксамитові нотки. — Другого запрошення не буде.

— А я про нього й не просила, — посміхнулася я наймилішою, але максимально відстороненою посмішкою. — Гарного вечора.

Я розвернулася й, не чекаючи його відповіді, швидким кроком пішла назад до танцполу. Серце в грудях калатало як божевільне, але всередині вирувало дике відчуття перемоги.

Повернувшись до Лєри та Каті, які захоплено пританцьовували під новий трек, я спробувала розслабитися й пірнути у веселий ритм. Музика накривала хвилями, дівчата щось вигукували, і на мить мені здалося, що цей інцидент вивітрився з голови.

Але відчуття чийогось важкого погляду знову пропекло шкіру.

Цього разу я вже знала, куди дивитися. Я зупинилася посеред танцполу, повільно підняла голову й подивилася нагору — на скляне огородження VIP-зони другого поверху.

Він стояв там. Спирався руками на перила й дивився прямо на мене. У неонових спалахах світла його темний силует виглядав неймовірно владно. Він повільно підняв свій келих у моєму напрямку, ніби роблячи мовчазний тост, і на його губах знову з'явилася та сама хижа усмішка.