Розділ 2.

   На наступний день дівчата таки прийшли на роботу не дивлячись на погрози. Їм видали спеціальні пропуски, костюми й показали особистий кабінет. Після того як дівчата облаштувалися в кабінеті, переодягнулися в робочу форму: сині спортивні штани та білі футболки. Михайло Антонович вже працював у спортзалі, тому дівчата відразу пішли туди. Як тільки вони з'явилися у приміщенні, спортсмени переглянулися і мовчки продовжили тренування на тренажерах. Дівчата попрямували до кабінету головного тренера. Постукавши, вони відразу увійшли й побачили, що Михайло Антонович знаходився не один, а з Андрієм. 

- Можна? - запитала Настя.

- Звичайно, - тренер посміхнувся і встав з крісла.

- Ми готові працювати, - далі говорила Настя, а Яна просто склала руки на грудях і дивилася вниз. Їй було неприємно знаходитися в одному приміщенні з Андрієм, хоча вона розуміла, що цього їй не позбутися. Капітан видав тихий смішок на який Анастасія відразу звернула увагу. - Що тебе розсмішило?

- А я повинен звіт давати? - обличчя чоловіка стало серйозним.

- Так, якщо ти на роботі і якщо тебе питає тренер, - відгукнулася Яна. Хоча подумки шкодувала, що не прикусила собі язика. Андрій знову засміявся, тепер гучніше. - Тебе смішить слово "тренер"?!

- Саме слово мене не смішить, але коли ти кажеш його маючи на увазі себе, ще й дуже смішить, - він спеціально поводив себе так, намагаючись вивести Яну з рівноваги. 

- То ти таки сумніваєшся у моїх тренерських уміннях?!

- Не я це сказав, - Яна розуміла, що Андрій глузує з неї. 

- Тоді давай укладімо парі, - Настя різко повернулася в сторону подруги. Зараз Яна відчувала азарт, тому вона не могла думати про те що історія повторюється. 

- Ти хочеш парі?! - Андрій відразу згадав розповідь тренера. 

- Так.

- Давай вгадаю, я буду стояти на воротах, а ти будеш мені забивати, - посмішка гуляла на вустах Андрія. Яна застигла. Повільно вона подивилася на подругу, а потім на тренера. Дівчина зрозуміла, що про те що сталося три роки тому відомо і тренеру, і капітану команди. Якщо відомо їм, то і вся команда знає. Дівчина повернулася, відчинила двері й швидким кроком покинула зал. 

- Ну ти й... - Настя навіть слів не могла підібрати, щоб обізвати Андрія. Вона тільки стиснула руки в кулак та так сильно, що кісточки побіліли й пішла слідом за подругою. 

- Як же ж ви мені набридли, - Михайло Антонович сів у крісло і повернувся до Андрія спиною. 

- А що я такого сказав? 

- Йди геть, - стомленим голосом наказав тренер. 

   Яна вибігла до парку. Зараз вона подумки дякувала тому у кого виникла ідея створити цей парк. Тому що тут можна було заховатися від зацікавлених очей і заспокоїтися. Дівчина попрямувала до вже знайомого місця і на щастя сьогодні тут нікого не було. Вона сіла на лавочку, вийняла телефон і почала переглядати фото. Як тільки Яна побачила знайомі сірі очі на душі стало тепліше, але це тепло швидко зникло, коли вона усвідомила, що господар цих очей більше не належить їй.

- Вибач мені, - голос подруги налякав Яну. Вона швидко вимкнула телефон і сховала його.

- За що саме ти просиш пробачення? - погляд Яни був крижаним. - За те що ти знайшла цю роботу? Чи за те що ти розповіла тренеру про Рея? Чи можливо є ще якісь таємниці про які я не знаю? Уточни, будь ласка, за що мені тебе вибачити?

- Яна ти перебільшуєш, - Настя присіла біля подруги. - Ти розумієш, що я повинна була розповісти частково правду Михайлу Антоновичу, інакше він би не погодився тримати все в секреті. Що я повинна була йому збрехати?! Сказати, що ми розійшлися з хлопцями й переїхали, тому це така важлива таємниця?! Він би посміявся і звичайно б розповів всім про нас. Михайло Антонович повинен був знати всю історію від початку й до кінця. Я йому довіряю і впевнена, що він збереже нашу таємницю.

- Хіба він її зміг зберегти? Він вже розповів про все Андрію.

- Я не вірю, що він розповів все. Можливо частково, а можливо його пропозиція, то був збіг.

- Ти його глузливу посмішку бачила?! Він точно знав і тому хотів мене сильніше вколоти, - Яна стиснула руками штани.

- Слухай, хоч би що там було ми не повинні показувати слабкість, а маємо покласти цих пихатих чоловіків на місце. Особливо капітана команди. І з цим у тебе вже є досвід, - Настя підштовхнула подругу плечем. Яна на мить подивилася на Анастасію, а потім стиснула її в обіймах.

   Увійшовши до залу Яна поглядом почала розшукувати Андрія. Він підтягувався на турніку. Дівчина рішуче подалася до нього. Чоловік зістрибнув і струсив руки. 

- Ти не зможеш забити м'яча у ворота ні на яких стоятиму я, ні хтось інший із чудових голкіперів. Якщо ти це зробиш, то буде випадковість, - до Яни повернулася упевненість.

- Звідки така упевненість, - спортсмени, які поряд займалися зупинилися аби послухати розмову.

- Твої техніки вже всі давно вивчили. Ти постійно б'єш лівою ногою, хоч ти й не шульга. - Андрій постійно намагався всім довести, що він таки шульга. Чоловік навіть автограф старався давати лівою рукою для цього. Але його не сильно здивувало те, що Яна про це знала. Цілком можливо, що тренер міг про це розповісти дівчатам. - Ти б'єш гол в "дев'ятку" (верхній кут воріт) або у центр, хоч перед цим і намагаєшся ввести в оману суперників. Не сперечаюся, такий маневр добре діє на звичайних футболістів, але не на професіоналів. Коли я була тренером, то днями й ночами вивчала рухи всіх нападників і півзахисників. Повір, що ти також був у тому списку, - Андрій склав руки на грудях, виказуючи незадоволення. 

- Запитай Сашу, чому він часто ловить м'яч від тебе на тренуванні, - Яна знала, що воротар стояв позаду неї й все чує, а простеживши за поглядом Андрія упевнилася у цьому. - А ще краще запитай його, чому він тобі дозволяє інколи таки забити.

- Дозволяє? - Андрій знову подивився на Олександра, той своєю чергою опустив погляд вниз, тоді капітан зрозумів, що Яна сказала правду.