Частина 2

Валя прокинулася рано в суботній ранок. Сонце ще ледь-ледь пробивалося крізь старі штори, але світло вже розбудило її мозок. Вона лежала на ліжку, слухала тишу квартири й згадувала вечір напередодні: клуб, танці, сміх подруги, дзвін келихів… і трохи неприємних моментів, коли відчувала себе тінню поруч із Танею.
Вона перевернулася на бік і тихо посміхнулася, подумавши: «Ну ось, 28 років, а останнє побачення… о, боже, було у 16!» Пам’ять прокручувала той нікчемний юнацький досвід, і Валя усвідомила: достатньо. Час брати своє життя в руки.
Її день у школі завжди був маленьким випробуванням. Колеги часто просили «підмінити» уроки, і Валя вже знала напам’ять їхні фрази: «Валя, мені треба до сім’ї…», «Валя, не могла б ти підмінити, у мене побачення…», «Валя, терміново до лікаря, я запізнююсь…» І голоси цих людей, здається, звучали постійно, навіть без ввічливих «будь ласка» та «дякую». Часто не даючи їй слова, вони просто ставали біля дверей класу й чекали, поки вона зітхне і погодиться. Батьки учнів теж інколи ставили її в куток: «Валентино, ви ще така молода», — казали вони, навіть не помічаючи, що вона вчителька, що вона відповідає за десятки учнів, за їхні успіхи та провали. «Молоденька і ще наївна», — шепотіли вони, а вона тихо сміялася про себе: «Так, ще 28 і весь світ у моїх руках… хех».
Валя сиділа на краю ліжка, ноги звисали, а думки пурхали туди-сюди. 

—Хочу жити для себе — промовила вона вголос. Справжнє життя для себе, не як у колег, не як у Тані, не як у батьків. Жити, а не плисти за течією. Вона пригадала останню поїздку в клуб і як ніхто ніколи не пропонував їй коктейль чи комплімент просто так, а Таня завжди отримувала подарунки, компліменти, увагу. «Чому завжди другий план?» — подумала вона.
Але сьогодні — сьогодні буде інакше. Вона встала, потягнулася і дивилася на себе в дзеркало. Шатенка, трохи повненька, не ідеальна, зовсім буденна, але очі блищали з новим рішучим вогником.

І так, Валя відкрила свій новий блокнотик — той, що завжди чекав на «особливий момент». Благо, в її квартирі було щось подібне, бо ж все-таки вчителька — звичка вести записи врятувала не один урок. Вона обережно розкрила перший аркуш, ніби це був якийсь стародавній манускрипт, а сама Валя — дослідник, що щойно знайшов скарб. Сісти за стіл і почати виписувати плани здавалося водночас і серйозно, і трохи смішно. Вона пролистала сайти, гортала Інстаграм, Telegram-канали, і натрапила на сторінки якихось дівчаток-блогерок, психологів, коучів, які всіляко радили «стати кращою версією себе». Валя тихо реготала сама над собою: «Так-так, щоб я ще й стала ідеальною блогеркою… о, чудово, 28 років і тепер ще й гуру саморозвитку!» Валя виписала пункти в блокнот і посміхнулась, підняла голову і задумалася: «Окей… а тепер реально жити цим. Не для когось… а для мене.» Вона раптом зауважила, як серце трохи калатає: бо вона насправді хоче цього всього.

Валентина глибоко видихнула і натиснула кнопку на ноутбуці — музика наповнила квартиру теплими ритмами, і вона відчула, що день точно вдалий. Перший пункт плану був чітким:

позбавитися зайвого. Бо позбавившись зайвого в домі, можна очистити й голову.
Вона почала з найпомітнішого — пилу, що роками осідав на шафах і полиці з книгами. Кожен рух ганчіркою відчувався як маленька перемога, ніби витираючи пил, вона зчищала й власні сумніви. Далі — люстри. Їхні кришталеві підвіски блищали вже не від світла, а від уваги, яку Валя нарешті їм приділила. Штори пройшли через прання, і коли вона розвісила їх назад, світло в кімнаті стало ніжнішим, теплішим, затишнішим.
Підлога сяяла від чистоти, а холодильник, який давно став сховищем для непотрібних пакетиків та залишків продуктів, тепер відчувався як новий. З полиць зникли зайві речі: списані зошити, ручки без пасти, поламані стругачки, купа записних папірців, що зберігалися «на потім». Деякі речі з шафи, які вже давно не приносили радості, Валя зважилася викинути — серце трохи стискалося, але на місці старого звільнилася нова енергія. Кожен рух — проти хаосу, проти старих звичок, проти всього, що обмежувало її простір і думки. Валя відчувала, як разом із пилом і непотрібними речами зникають напруження і сумніви. Вона вперше за довгий час відчула, що квартира стає її, а не лише місцем, де вона мешкає.

Завершивши прибирання, Валя глибоко видихнула і на хвилину просто стояла посеред сяючої від чистоти кімнати. Але її погляд впав на «повішану мишу» — нагадування, що старі звички залишаються не лише у речах, а й у способі життя. Саме тому наступний пункт плану був очевидним: харчування. 

Вона вирішила, що цього разу не просто піде до магазину — вона почне правильно харчуватися, щоб піклуватися про себе так само, як про квартиру.
Одягнувши куртку, Валя схопила три пакети зі сміттям, що залишилися після генерального прибирання. Вийшовши на вулицю, з відчуттям перемоги повільно віднесла їх до сміттєвого контейнера. Легка прохолода обіднього осіннього повітря освіжала думки, а сонячні промені пробивалися крізь хмари, ніби підтримуючи її маленькі, але важливі кроки. З пакетом у руці і гарним настроєм вона рушила до магазину. Кожен крок відчувався як рух назустріч новому життю: сьогодні вона вже зробила генеральне прибирання, очистила простір, а тепер могла очистити й тіло. Вона мріяла про кольорові овочі, свіжі фрукти, корисні продукти, які даватимуть сили, енергію і радість.

Валя зайшла до магазину, і одразу відчула легкий запах свіжих овочів і фруктів, змішаний із ароматом випічки від кондитерського відділу. Пройшовши повз полиці з прохолодними напоями, вона зупинилася, вдихаючи запах свіжої м’яти з пакетів із зеленню. На хвилину вона забула про суєту — навколо люди швидко рухалися, штовхалися, хапали продукти, а Валя насолоджувалася відчуттям свободи вибору.
Вона підняла великий кошик і повільно рушила до першого відділу — овочів. Морква, броколі, перці різного кольору — кожен овоч здавався яскравішим і більш привабливим, ніж зазвичай. Валя обережно обирала найсвіжіші, перевертала їх у руках, відчуваючи текстуру і твердість. «Так, це піде на салат», — подумала вона, відкладаючи у кошик кілька морквинок і соковитий болгарський перець.
Далі йшли фрукти. Вона зупинилася біля яблук, ніжно провела пальцями по шкірці, обираючи ті, що блищали і здавалися солодкими. Потім банани, ківі, мандарини — усе акуратно складала у свій кошик, відчуваючи, що тепер її вибір робиться свідомо, а не просто за звичкою.
Потім Валя підійшла до полиці з крупами та бобовими. Вона взяла кіноа, сочевицю, коричневий рис, уявляючи, як із цих продуктів вона приготує ситні і корисні страви. Вона зайшла до відділу молочних продуктів, де вибирала йогурт без цукру, сир і молоко. Кожен продукт вона перевіряла уважно, читаючи склад, відчуваючи, що цей процес — частина її нового життя. Наостанок Валя підійшла до відділу з печивом та дрібними ласощами. Вона дозволила собі маленьку слабкість — одне печиво з передбаченням. «Хай буде маленька нагорода за перші кроки», — усміхнулася вона, поклала його до кошика разом із продуктами.
На касі Валя акуратно викладала продукти на стрічку, не поспішаючи, усвідомлюючи, що кожен придбаний пакет — це маленький крок до турботи про себе, до нового життя. Коли касир запакував усе у сумки, вона відчула легке хвилювання і радість одночасно: сьогодні вона зробила не просто покупки — вона зробила вибір на користь себе.
Валя вийшла з магазину, глибоко вдихнула прохолодне повітря, взяла сумки в руки і вирушила додому