- 31 -

Після смерті світлих чародіїв їх чари розсіялись досить швидко і Марко з друзями чітко побачив моторошну картину, яку, через білий туман, секунду перед тим ще можна було вважати жорстокою ілюзією.

- Аманіто, - тихо сказав Ленс, не розриваючи зорового контакту з чорнокнижником, і його шепіт пролунав набатом в цілковитій тиші коридору.

З грацією хижого звіра, який полює на свою здобич, чоловік повільно почав рухатися вперед.

Кров дивним чином зникла з обличчя вампіра, не було її й на його одязі. Але, незважаючи на це, розуміння того, що за зовнішністю звичайної людини ховається демонічна сутність, робило його ще небезпечнішим.

- Мар, - так само пошепки сказав темний і, не побачивши ніякої реакції на своє звернення у закляклого від страху юнака, продовжив гучніше. - Мар Заубер! Отямся нарешті і давай продовжимо рухатися далі.

Руда відьма вирвалася з обіймів Гарда, який спробував затримати її, явно не розуміючи чому жінка слухняно побігла до монстра, який тільки-но вбив майже підрозділ бойових магів, і яскравою блискавкою промайнула повз товаришів.

- Я не він... не такий... не такий як ви всі, - хитнув головою молодик і нарешті ненадовго відірвав погляд від безодні в очах вампіра, яка знову почала забарвлюватися у звичайний червоний колір.

Марко не збирався втрачати з поля зору небезпечного незнайомця (тепер не було жодного сумніву в тому, що вони зовсім не знають цього Ленса), але дивна магія, яку почала використовувати чародійка, одразу ж як підійшла до місця розправи, притягувала чорнокнижника своєю незвичайністю, наче магніт.

- Такий, - сказав вампір, продовжуючи рух, і криво посміхнувся своєму співрозмовнику. - Ти - темний чародій. Ти - один з нас. І, не хочу тебе засмучувати, але тепер ти - Заубер, представник сильного темномагічного роду аристократів, як би тобі не хотілося думати інакше.

З рук Аманіти почали виринати зелені змії енергії, від яких відділялися дрібні темні вогники, що линули до муміфікованих залишків світлих магів.

Раптом, прямо з підлоги, в тих місцях куди били зелені промені світла, почали рости дивні квіти з велетенськими бутонами, а чорні вогні в цей момент перетворювалися в сфери насиченої некроенергії, навколо яких формувалися спіральні завихрення з крові, що підіймалася з колись білосніжного мармуру.

- Дідько! Що це за..., - Марко затулив рота руками, коли побачив як чарівні квіти відкрили свої бутони з величезною кількістю гострих зубів всередині і почали поїдати залишки магів, яких знищив вампір.

Вони робили це з таким апетитом, намагаючись перехопити один в одного більші шматки, що колишній програміст серйозно замислився про те, щоб втримати всередині вміст свого шлунку.

- Хм, я думав, що Владіус тебе краще підготував до життя в темному королівстві, - гмикнув Ленс і, зупиняючись неподалік від колишнього слуги некроманта, поманив рукою чорні сфери, що наче тільки й чекали на це.

Більшість енергетичних куль одразу ж втягнулася в тіло темного, який їх покликав, але декілька дрібних утворень оминули чаклуна, після чого, на всій швидкості врізалися в грудну клітку чорнокнижника.

- А-а-а! Що це таке?! Навіщо?!!, - закричав Мар, притуливши руку до грудей. - Навіщо...

- Просто додав енергії в твій резерв, - посміхнувся брюнет. - А тепер, мій юний темний чародій, ходімо нарешті далі.

- Ні, ми не підемо за тобою, - Марко почав підійматися на ноги, але втратив рівновагу і знову сів.

- Ну, от чого ти такий впертий? Ти хочеш, щоб я тебе відніс до темного королівства на руках?, - зітхнув Ленс, вигнувши брову, і підійшов ще ближче, гмикнувши, коли побачив як Маріус спробував відповзти до стіни, підтягуючи за собою учня. - Гарна спроба, але даремна. Я не чинитиму йому шкоди.

- Не треба на руках, - молодик активно захитав головою і, опираючись тремтячими пальцями на стіну, все ж таки підвівся на ноги. - Ми цінуємо твою допомогу, але не підемо з тобою далі. Вибач.

- Не примушуй мене знову використовувати магію навіювання, - сказав вампір, зблиснувши кривавими очима. - До речі, до нас рухається ще три групи світлих. Це, звісно ж, як ти розумієш, для мене не проблема, але на цей раз так просто приховати наслідки бійні нам не вдасться. Цим, юний Заубере, ти підводиш темне королівство до дипломатичного скандалу і, цілком можливо, до початку відкритої війни… цим ти знову створиш умови, в яких мені доведеться стати в твоїх очах холоднокровним вбивцею.

- Що? Я не..., - Марко розгубився, поглянувши на Маріуса та Гарда, який якраз підійшов і став поруч з другом, показуючи готовність захищатися у разі нападу.

- Потрібно йти, - сумно кивнув алхімік. - Наразі ми спостерігаємо незвичайну подію - прояв поваги древнього до звичайного смертного, яка проявляється в тому, що він дає йому можливість самостійно прийняти вірне рішення. Я ніколи про таке не чув, вони ж завжди вирішують все так, як їм того хочеться…

- Мар, наш рудий старий має рацію і нам дійсно потрібно йти за Ленсом, - руда відьма розвіяла свої творіння, які вже лежали на підлозі з виваленими язиками та роздутими від переїдання стеблинами, що стали схожі на ситих анаконд, залишаючи після магічних дій чисту підлогу, і стала поруч з кривавим магом. - Я... я його знаю. Ленс дійсно не нашкодить нам... тобі... точно не нашкодить тобі.

- Гаразд. Якщо іншого виходу немає, - зітхнув молодий чоловік і зробив крок вперед до мага, який уважно їх слухав. - Але пообіцяй, що мої друзі не постраждають!

- Хм, якщо тобі так буде спокійніше... Обіцяю!, - кивнув Ленс і одразу ж повернувся до товаришів спиною, починаючи рухатися до статуї, за якою ховалися фамільяр з відьмою. - Ми були так близько і тут ці бойовики так недоречно з'явилися...

Брюнет смикнув за важіль, що заховався за крилом грифона, і натиснув на його пазур, запускаючи прихований механізм, який відкрив прохід до моторошного, досить вузького, шириною максимум на одного дорослого чоловіка (ну, гаразд, на одного молодого орка), темний тунель, з якого так і віяло невідомою небезпекою.