- 30 -

- Ай, ти мені на мантію наступив, - зашипів сердитий жіночий голос.

- Хто на справу в таких довгих мантіях ходить?, - фиркнув у відповідь чоловік і в бік Марка врізався чийсь лікоть. - От я...

- Ти - кіт облізлий, от ти хто, - гмикнула відьма. - Пазурі та хвіст без шерсті, ото й весь твій арсенал. І в мантіях ти нічого не тямиш, як і в жінках та їх потребах!

- Хто? Я не тямлю?!, - обурився Гард.

- Ти, а хто ж ще, - руда відмовлялась поступатися своєму опоненту. - Чи тобі нагадати про нашу нещодавню пригоду? Хто як дурень себе повів і підставив нас?

Чорнокнижник зітхнув, притуляючись сильніше до стіни у маленькій комірчині, куди компанії довелося заховатися, коли в коридор з двох сторін почав завертати патруль.

- Та тихо ви!, - незадоволено сказав Лент і по шкірі молодика пробігло ціле стадо мурах.

От же ж, вміє цей темний одним словом чи поглядом навіяти страх. Очевидно й інші це відчули, адже в комірчині запанувала напружена тиша.

- Вибачте... вибач, - одразу знітилась Аманіта і теж затихла, ігноруючи незадоволене сопіння фамільяра, який теж завбачливо не відповів на її останні обвинувачення.

- Все, чисто. Вперед, - коротко сказав брюнет і вислизнув за двері.

- Не подобається він мені, - прошепотів Маріус, нахиляючись ближче до Марка, коли вони також покинули тимчасовий сховок. - З'явився тут незрозуміло звідки, командує нами, наче інші варіанти розподілу обов'язків в колективі просто неможливі... та й коридори університету занадто добре знає, як на темного. Вчився він тут... угу, звісно ж, все так просто, адже в нас щороку десятки ворожих агентів дипломи отримують. Та я майже впевнений, що ситуація Аманіти унікальна і навряд колись повторювалася!

Хлопець нічого не відповів, так як, в момент завершення монологу вчителя, Лент несподівано повернув до них голову, примруживши криваві очі.

- Шановний алхімік бажає вивести групу темних з коридорів ворожого університету?, - ледь посміхаючись, поцікавився чоловік.

- Що? Я не... кхм... якщо потрібно буде, - розгубився рудий. - Але Ви наче успішно реалізовуєте свій задум. Тому наразі не претендую на... ну, взагалі, не претендую... ось.

- Так і думав, - кивнув маг, не зупиняючись.

Здавалося, що високий стрункий брюнет досить розслаблено та легко переміщається вперед, але напруга, якою прямо іскрило повітря навколо таємничого чародія, вказувала на його зібраність та уважне ставлення до своєї ролі в команді. Хоча, можливо це все лише здавалося Марку, який також ніяк не міг зрозуміти факт появи цього помічника і його суть загалом.

Деякий час всі рухались мовчки, перебігаючи переходами крізь арки та невеликі зали у бік студентського крила.

Будівля Університету магії світлого королівства була досить величною та зачаровувала своєю красою. Але, нажаль, наразі було не до екскурсій, хоча Марко все одно час від часу вихоплював поглядом казкові картини на стінах, персонажі яких здається навіть рухалися, оригінальні статуї та ілюзорні витвори мистецтва, що виринали з різнобарвних магічних ліній мармурової підлоги.

Через широкі вікна з вулиці линуло сонячне світло і відчувалося, що там все дихає життям. Але більшість переходів, залів та закручених сходів освітлювали магічні факели, оскільки вони знаходилися в глибині самої будівлі, де стіни явно не межували з подвір’ям.

Раптом, майже на фінішній прямій, в одному з проходів спалахнуло яскраве біле світло, що в одну мить заполонило все навколо і засліпило Марка, примушуючи його закрити рукою очі.

Молодого чародія щось відриває від землі. Короткий політ і це щось або, точніше буде сказати - хтось, з силою прикладає його спиною до стіни, вибиваючи повітря з легень.

- Трясця, - просипів юнак, намагаючись розгледіти в навалі світлових потоків того, хто тримав його в міцному захваті.

- Не рухайся, - Ленс так близько нахилився до брюнета, що його тихий шепіт здавався шурхотінням осіннього листя, яким грається легкий вітерець. - Наразі це лише спецефекти світлоносних, але через мить почнеться смертоносний хаос.

Хм, он хто так швидко зреагував і прикрив собою недолугого героя. Чому він так вчинив? І звідки цей темний знає слово спецефекти?!

Сотні думок пронеслися в голові Марка за ту мить поки кривава безодня очей дивного і, якщо буди відвертим, незнайомого чародія знаходилась в декількох міліметрах від нього.

Хотілось багато чого сказати і запитати, але колишній слуга некроманта лише коротко кивнув, розуміючи недоречність розмови в таких умовах.

Ленс криво посміхнувся і, ледь відхилившись від юнака, розтанув в світлових потоках, залишаючи чорнокнижника біля стіни.

Пролунав справжній вибух і зі стелі посипалися шматки каменю та якогось скла.

- Дідько!, - Мар впав на підлогу, прикриваючи руками голову.

Біле марево, яке закривало весь навколишній світ, почали пронизувати різнобарвні сполохи магічних заклинань. Хтось закричав і навколо дійсно почався справжній хаос.

Раптом до руки брюнета щось доторкнулося і він відсапнувся, нервово розглядаючи силует, що підповзав до нього.

- Знаєш, а я таки знову помилився в людині, - хриплий голос Маріуса повідомив хлопцю, що поруч свої. І алхімік, все ж таки опиняючись поруч з учнем, продовжив. - Нас все життя вчили, що темні думають лише про себе, адже вони жорстокі, егоїстичні і все таке. Але ж ось приклад протилежного! Ленс збиває мене з ніг в момент небезпеки і закриває тебе своїм тілом. Мій світ в цю мить перевернувся з ніг на голову і в прямому, і в переносному сенсі!

- Ти щось можеш розгледіти в цьому світлі?, - поцікавився молодик, знову напружено приглядаючись до різнобарвних потоків магії.

- Я ж світлий чародій! Ну і алхімік з непоганим арсеналом, - гмикнув вчитель і витягнув якусь зім'яту квітку з кишені, які, як знав Марко, десятками були нашиті і надійно приховували свій вміст по всій мантії рудого. - На, з'їж це. Орлиця, висушена з майораном та маслом різу, приглушить чари дезорієнтації.