- 26 -

- Стій!, - Стелла схопила темного за рукав, затягуючи його за ріг будинку.

- Ти чого?, - здивовано поцікавився юнак, намагаючись визирнути з провулку. - Що? Там щось сталося? Якась небезпека? Ми ж майже прийшли.

- Та що ж ти бубониш, наче буркотливий скелегриз, - дівчина з докором поглянула на свого супутника. - Помовчи хоча б трішечки.

Марко насупився і замовчав, обдумуючи одразу ймовірну небезпеку, яка стривожила чародійку, і те, хто ж такий той скелегриз... і, якщо він справді гризе скелі, то як він може бути буркотливим?

Блондинка накинула на голову каптур балахону і, натиснувши магу на маківку, примусила його присісти, після чого розкинула руки в сторони, щоб заховатися з ним від чогось біля стіни, прикриваючи свого товариша від дороги.

Дівчина примружила очі і щось тихо шепотіла, чітко повторюючи в одній фразі лише слова про світло, яке лине крізь простір і не бачить сестру... ну, щось в цьому стилі.

Колишній програміст дуже хотів розпитати свою співрозмовницю про ці дивні слова і її ще більш незрозумілу поведінку, але мовчав, розумно відмітивши напругу моменту.

- І ви називаєте себе гвардійцями короля? Ха, молодь зелена та наївна, та вас виженуть копняками під... кхм... втришия швидше, ніж ви матусю покликати встигнете, - до пари, яка принишкла біля стіни, з вулиці почали долітати голоси, один з яких точно був знайомий Марку. - Я маю ліцензію і закон не порушувала. Відпустіть нас негайно і я поставлюся з розумінням до цієї страшної помилки.

- Аманіта, - прошепотів учень алхіміка, очі якого розширилися від здивування.

- Чш-ш-ш, - Стелла зашипіла на нього і одразу ж продовжила шепотіти своє дивне заклинання.

Мар спробував вирівнятися в повний зріст, щоб побачити дорогу, яку закривала рука блондинки, але одразу ж отримав від дівчини долонею по лобі і знову ображено засопів, нарешті залишаючи спроби щось побачити.

- Гаразд, якщо для мого арешту ви якусь причину й вигадали (хоча її ще довести потрібно), то цей хлопчик... цей юний перевертень, який настраждався в полоні темних сил... його за що схопили?, - голос рудої відьми віддалявся і те, що вона говорила, вже було важко розчути. - Відпустіть хоча б дитину!

- Ей, це я хлопчик?... Дитина?!, - голос Гарда Марко зміг розібрати лише один раз. - Ох, зрозумів, не штовхай...

Коли все затихло, чародійка нарешті опустила руки і, важко зітхнувши, похитала головою:

- Щось нехороше відбувається.

- Що тебе примусило зупинитися? Я так зрозумів, моїх друзів заарештували? Але чому?!, - занервовано поцікавився темний, поспішаючи за дівчиною, яка вже виходила з провулку. - І що ти таке начаклувала, що нас не побачили... якесь заклинання невидимості?

- Це така особиста магія... моє ім'я можна перевести як зоряне сяйво або світло зорі. Я зверталася до нашого світила і просила промені не помічати свою сестру, в такому випадку для оточуючих мене і тих предметів, до яких я торкаюся, наче й не існує.

А щодо іншого... так, я побачила гвардійців, які виводили Гардіутонеля та Аманіту з будинку алхіміка, - кивнула Стелла. - Чому їх вирішили затримати я не знаю, але, враховуючи те, що твої товариші з темного королівства, можу з впевненістю сказати, що добром це все не закінчиться. Будь-яка підозра у змові проти корони карається дуже серйозно, в кращому випадку їх відправлять до мнемоністів, а потім на громадські роботи.

- Що?! Це ж для злочинців покарання!, - здивовано вигукнув юнак. - А ці двоє точно нічого поганого не могли зробити.

- Ти так добре їх знаєш?, - вигнула брову дівчина, штовхаючи хвіртку, яка вела на подвір'я алхіміка. - А я думала, що ще навіть повний річний цикл не завершився з моменту твого потрапляння на Мордіал.

- Не завершився, але знаю, - вперто відповів молодик, стиснувши кулаки. - Якщо щось і трапилося, то не з їх вини, або взагалі не через них.

- Ти дуже добра людина, яка бачить в усьому світло… Верховний був правий, - сумно посміхнулася красуня. - Зрозумій нарешті, що темні... вони трішечки інакше сприймають світ. Те, що ми вважатимемо страшним, для них може бути виправданою нормою для виживання чи отримання бажаного і...

- Ні, це не так, не можна усіх рівняти під одну гребінку, - відрізав чародій. - А якщо щось сталося через потребу вижити... то я їх розумію. Можеш мене також вважати темним магом. Та й, в якійсь мірі, так воно і є. Я універсал по силі, але з'явився сліпим кошеням на Мордіалі саме в королівстві Темряви і пізнавав цей світ за їх нормами та правилами.

- Марк, не потрібно..., - блондинка спробувала зупинити юнака, який з кожною секундою розпалявся все сильніше і не помічав, що навколо його рук формуються чорні джгути енергії, в яких переливаються різнобарвні вогники.

- Ні, досить, я намагався зрозуміти вашу дурнувату систему, приміряв на себе мантію світлого чародія, який отримає освіту в Університеті магії, але щоразу, коли згадую ваші розповіді про правила, покарання, особистий обов'язок перед державою, яка витягує всі сили з людей заради процвітання, прикриваючись маскою доброчесності, мене переповнює гнів і неприйняття, - продовжив чорнокнижник, зупиняючи свою співрозмовницю. - Так, темні жорстокі в багатьох своїх діях і поглядах, але вони не зраджують тих, кого вважають друзями, вони не знищать особистість, витираючи її спогади і викреслюючи всі мрії та життя загалом... так, темні вбивають, але все це виправдане… часто досить збочено, хворобливо, але воно дійсно виправдовується хоча б чимось, а не робиться заради ілюзорної безпеки через дріб'язкові провини чи для задоволення потреб верховної касти чародіїв та аристократів.

Вибач, але це не моє життя. Не в світлому королівстві. Тепер я в цьому впевнений.

Стелла стояла мовчки, опустивши голову. Видно було, що їй важко чути все те, що говорить чародій, але через декілька хвилин вона підвела погляд від землі.

- Я тебе почула і розумію, хоча й не можу прийняти твій вибір, - з холодними інтонаціями в голосі відповіла красуня, перетворюючись на Снігову королеву. - Мені потрібен час, щоб все обміркувати, а в нас його немає.