( Не ) Герой

- 25 -

Теплий вітер мандрував полем, намагаючись заплести в довгі коси різнобарвні стеблини трав. Тонкі пелюстки світлих квітів здавалися такими витонченими і через унікальні узори, які наче ніколи не повторювалися, були схожими на кришталеві витвори мистецтва. Десь на узліссі щебетали птахи і все навколо було таким ідеальним, що інколи не вірилося в реалістичність цього чарівного пейзажу.

- ... а ще на тому цвинтарі така гнітюча тиша, що хочеться кричати, переборюючи магію невидимого чародійного покривала, - сказав темний, нахиляючись за ще однією рослиною. – Хоча, в цьому є й свої плюси, якщо, наприклад, хочеться відпочити від постійних підвивань мертвяків.

Марко зірвав рожеву квітку з вишуканим візерунком на пелюстках, яка підсвічувалась для нього срібним сяйвом, і, закинувши її в мішечок, поглянув на симпатичну блондинку, яка якраз сіла на траву, мовчки розглядаючи хмари, що поважно рухалися в блакитному небі.

- Твоя знайома відьма коли повернеться? Через скільки днів ти плануєш вирушати в Темне королівство?, - запитала красуня.

- Аманіта сказала, що їй потрібно вирішити особисті питання, - знизив плечима юнак. - А як багато часу на це витратить вона не повідомила. Просто запевнила, що спробує швидко завершити всі свої справи і зникла.

- Ти вже точно вирішив, що потрібно повертатися?, - тихо запитала чародійка, вирівнюючись на м'якому природному настилі у повний зріст.

- Так, я хочу дізнатись про перехід додому, чи зберігся в кабінеті Заубера той малюнок і чи є на полицях зазначені в примітках книги, записи з яких некромант використовував, щоб проводити підготовку до ритуалу, - кивнув молодик і сів поруч з дівчиною на землю. - Я ж думав, що то лише в тих інфернальних істот, які схожі на наших фольклорних бісів, є здатність чи якісь засоби для переходу в інші світи. Навіть пожалкував, що при повторній зустрічі не розпитав про це в них. А виявляється, що вони приходили до Владіуса і той віддавав заготовки для відкриття необхідних порталів, які активував той дивний Старший біс.

- Просто... я думала, що ти залишишся, - помовчавши трохи, сказала співрозмовниця юнака, заплющивши очі.

- Дійсно? Стелло... я хотів запитати... ти хотіла, щоб я залишився, щоб..., - Мар нахилився над обличчям красуні, затамувавши подих.

- Щоб розвивати магію, яку тобі передав дідусь!, - дівчина спробувала підвестися, розплющуючи очі, і з усієї сили врізалася головою в лоб нового товариша. - Ай-й! Марк!

- Трясця! У-у-у, боляче!, - потираючи пошкоджену ділянку тіла, прогудів молодик. - Вибач. Не думав, що ти так несподівано підскочити захочеш.

- Я не несподівано, а в процесі розмови! І не підскочити, а підвестися... я тобі не якась гвинторога коза, щоб підскакувати на місці, а поважна чародійка з високим рангом!, - фиркнула блондинка.

- Угу, всі ви тут круті, один я безранговий безхатько без реєстрації і статусу, - гмикнув хлопець, ковтаючи сміх, за що одразу ж отримав по спині торбиною, яка лежала неподалік від чародійки. - Ай, ти ж туди коріння якісь збирала! Тепер твій мішок штиркається!

- Знаю, - гмикнула у відповідь дівчина і підвелася на ноги, розправляючи довгу мантію, яка, як не дивно, дуже непогано сиділа на її фігурі разом з золотавим поясом на якому блищали самоцвіти.

Через хвилину вона знову глянула на свого співрозмовника, який так і сидів на траві з виразом ображеного на весь світ болотяника, в якого всі кікімори пішли на весілля до мавок, а його при цьому забули розбудити, і, розсміявшись, простягнула Марку руку:

- Ходімо, хочу тобі щось показати.

Молодик здивовано вигнув брову, але через мить таки підвівся, приймаючи символічну допомогу.

Деякий час молодь рухалася польовою дорогою мовчки, з кожним кроком ще більше віддаляючись від міста. Але, коли вони потрапили в прохолодні обійми лісу, Стелла знову заговорила:

- Знаєш, мій дідусь був дуже сильним і шанованим магом. Його всі любили і поважали. Але для мене він ще й був єдиною рідною людиною, яка дарувала мені своє тепло та захист.

- Вибач, це через мене..., - почав було Мар.

- Ні, не потрібно, ми вже вирішили це питання, - хитнула головою блондинка, зриваючи масивну червону ягідку з куща. - Він добре читав душі людей і я впевнена, що зроблений Верховним вибір - єдиний вірний. Та й за цей час, що ми спілкуємося, я все більше переконуюсь, що ти дуже добрий і розумний, а ще дуже особливий… і магія світла потрібна була тобі так само, як нам потрібне повітря, інакше темрява знищила б тебе, загнавши свідому частину сутності у далекі закутки розуму.

- Так, коли Маріус пояснив про гармонію поєднання світла та темряви в таких як я, то мені стало реально моторошно від можливої перспективи перетворитися на якусь невизначену химеру, якою б рухала лише дика чародійна сила Темряви. І ще страшніше від того, що це таки сталося б, якби я залишився там, - кивнув брюнет. - І я реально вдячний твоєму дідусю за пробудження світлої частини моєї магії.

Дівчина сумно посміхнулася і кивнула, продовжуючи рух лісовою стежиною:

- Так от, я думала, що ти підеш навчатися в Університет магії, щоб опанувати свої нові сили.

Ти колись замислювався над тим, чому у кожного з нас різні імена та чари? От чому Верховному було дароване ім'я Крепітус, а мені - Стелла. Чому ти Марк, а некромант - Владіус? Про повне ім'я Гарда я навіть не запитую, так як пояснити його й сама не зможу.

- Емм... ну, просто так назвали, - знизив плечима хлопець, трохи збентежений дивним запитанням подруги.

- Хм, можливо в твоєму світі і вважається простим те, що дає унікальну характеристику живої істоти і проявляється в аурі чародія через переведення суті його сили її матеріалізацією в слово, яким і є персональне ім'я кожного з нас... але на Мордіалі все не так, - гмикнула блондинка і, підхопивши за руку товариша, який через обмірковування почутої фрази зупинився, забуваючи, що потрібно йти, з посмішкою на обличчі потягнула його за собою до якогось нагромадження каміння.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше